За усі дні, що минули, я не бачила Златодари — і непокоїлась. Які б стосунки між нами не були до того, та я все змінила. І хотіла впевнитись, що з дівчиною все гаразд. Воля мені сказала, що та поки в своїй кімнаті і не хоче нікого бачити, що б це не означало; тому я змирилась. Принаймні поки.
Бо в моєму звичному житті сталась ще одна зміна — повернувся у Павутиння той, кого я і чекала, і водночас остерігалась: Ждан.
Його волосся, зібране в хвостик на потилиці, трохи відросло, а світло-карі очі дивились уважно, як і в першу нашу зустріч. Було видно, що чоловік тільки з дороги — його одяг був вогким від дощу, а сам Ждан виглядав втомленим і невиспаним. Та попри це, так само, як колись у лісі я відчула небезпеку, що йшла від дарвенхардця, я відчувала силу, що йшла від Ждана. Не знаю, за які заслуги його обрали головним у Раді, та особисто для мене інтуїції було достатньо, щоб визнати: переді мною — безумовний лідер.
І вдруге риси його обличчя видались мені наче знайомими.
— Привіт, Стожаре, — мовив він тихо, зайшовши до лабораторії Волі. Я саме сиділа там сама — Златодара ще не повернулась до нас, а стара цілителька пішла десь у справах. Я мимоволі здригнулась від несподіванки, хоч голос чоловіка і був тихим та спокійним. Я одвела погляд від уже двадцятої сторінки книги Стожарів — і звично стерла сльози з лиця.
Чоловік вивчав моє обличчя.
— Привіт, Ждане.
— Мені казали, що ти хворіла.
— Застудилась, — невідомо чому збрехала я. Голос мій прозвучав доволі іронічно.
Несподівано аура сили довкола Ждана видала його цікавість.
— Не знав, що можна застудити серце.
— Мабуть, можна. Мало б допомогти свіже повітря. А мені казали, що ти єдиний тут, хто може дозволити прогулятись нагорі, — не стала зволікати я.
Ждан підійшов і сів навпроти мене. Під столом наші коліна торкнулись одне одного і я ледь втрималась, щоб не відсунутись.
— Ти не виглядаєш такою, що потребує дозволу.
— Але я маю бути ввічливою з тими, хто надав мені притулок і захисток.
— Правильно, — чоловік перевів погляд з мого обличчя на книгу Стожарів. — Як успіхи?
— Під кінець дня мені здається, що я сліпну, — призналась я.
— Я дещо тобі приніс. Довелось довго шукати цю річ, та я її знайшов, — чоловік порився у кишені куртки і дістав якийсь невеликий овальний предмет, загорнений в темну тканину. Простягнув мені: — Тільки обережно.
Я взяла річ, розгорнула, і побачила скельце.
— Скло? — здивувалась я.
— Кришталь Стожарів. Помагає читати такі книги, як ця, і взагалі є досить сильною річчю. Допоможе тобі концентрувати власну силу і бути менш розсіяною. Рідкісна річ, хоч кажуть, що раніше кожен Стожар мав таку. Його тримали в селі вигнанців за багато днів ходу звідси. Я був там ще малим, а тому трохи втратив час, згадуючи дорогу. Сподіваюсь, тобі пригодиться.
— Дякую, — я не знала, що ще сказати. Це було трохи дивно. Я ніби й не відчувала загрози з боку Ждана, і розмовляли ми нормально. А ще він потратив кілька тижнів на пошуки амулета для мене. Однак те, що ні Тигран, ні Либідь не хотіли говорити про Радника, а ще загальне побоювання перед його персоною примушували мене бути обережною.
— Чи винна я щось за цей Кришталь? — вирішила я уточнити про всяк випадок.
— Ти повсякчас очікуєш, що тебе використають для своєї вигоди? — спитав Ждан, ніскільки не здивувавшись, а навіть усміхнувшись кутиком рота.
— Не те, щоб кожної миті, але буває.
— Тобі нічого переживати. Якщо мені щось буде потрібно, я попрошу, але конкретно за цю річ ти мені поки нічого не винна.
«Поки».
— Гаразд, — стенула я плечима.
Ждан втомлено провів долонею по обличчю і позіхнув.
— Я радий, що ти тут, Стожаре. Особливо в такі дні, коли над нами вирує злива і в Павутинні всі готуються до важкої зими.
— То як щодо мого першого питання? — нагадала я. — Я хочу вийти нагору.
— Гаразд, — просто сказав чоловік. — Але лише зі мною. І тоді, коли мине дощ і земля вкриється першою памороззю.
— Чому так?
— Я втомився від цього нестерпного і всюдисущого болота. А ще йдучи сюди, ти застала останні спокійні дні в лісі. Тепер там неймовірно холодно, мокро і небезпечно. Багато звірів пішли в тепліші краї і навіть вдень можна натрапити на голодних хижаків, що лишились без здобичі. Я хочу бути впевненим, що ти в безпеці.