— Добре, директоре Маїно, — прошепотіла я і пішла, ледь пересуваючи ноги. Чому вона не скаже комусь допомогти мені?
Я вийшла з тренувальної зали, тримаючись за стіну. І рухнула б на підлогу, якби хтось мене не підхопив.
— Хто це зробив?
Жіночий голос. Я поглянула вбік.
Карма. О ні, вона ж теж з Дарвенхарду.
Але брехати чи мовчати не було сенсу.
— Дана.
— За що?
— Я вдарила її в коліно і вона впала.
— Зрозуміло. Ти до Ільяса? Я допоможу.
Не знаю, чому вона мені допомагала і навіщо. Але я була вдячна. Дівчина була сильною і буквально потягла мене на собі.
— О, Ханна з тринадцятої групи! Ну, тепер причина твого приходу дійсно важлива.
Мабуть, вчитель Ільяс здивувався вдруге в житті, побачивши мою розбиту фізіономію, коли Карма лишила мене в коридорі, а сама покликала його з класу, де саме відбувався урок.
— Кармо, заведи її в сусідній клас, там нікого немає. Я до вас зараз прийду.
Розділ 5
Верхня губа розпухла так, що, аби щось вимовити, доводилось докладати чималих зусиль.
— Краще не кажи Маїні, що я допомогла тобі дійти, — мовила Карма, спостерігаючи за тим, як Ільяс швидко і професійно порається з моїм лицем. Він приніс до порожнього класу скриньку з якимись пляшечками, бинтом та нитками. Десь там, певне, є і голка. Мені зашиватимуть рани?
— Чому? — пробурмотіла я.
— У Дарвенхарді не поважають поранених, які не в змозі самі дійти до лікаря, якщо в них, звісно, щось не зламано, — пояснив за дівчину Ільяс. — Директор Маїна практикує це і в Сколісі.
— А ви їй не скажете?
— Не скажу.
— Чому?
— Бо якби не Карма, ти впала б в коридорі та пролежала до перерви, доки тебе б не знайшли. Голова крутиться?
— Дуже.
— Отож-то. Ha, надпий трохи, прополощи рот, а тоді проковтни. — Ільяс простягнув мені якусь маленьку пляшечку з темною рідиною.
— Що це?
— Ти завжди така балакуча, чи тільки тоді, коли головою вдаришся? — запитав він, змірявши мене уважним поглядом.
— Завжди, — прибрехала я, не зумівши промовчати. А тоді зробила так, як мені сказали — за мить у мене занімів спочатку весь рот, а тоді губи, горло і частина обличчя. Біль раптово стих. Знеболювальне. Дуже сильне — мене раніше не раз лікували, але таких хороших ліків у моєму селі годі було й шукати, хіба в панському домі, де метеїв не жалували, ясна річ.
— Тепер помовчиш, — мовила Карма. Я скосила на неї погляд — дівчина усміхалась.
Дивно.
— Я мушу зашити тобі губу, вона найбільше розбита. Тобі не болітиме, не бійся і не смикайся.
Ільяс зашив мені губу, а тоді намастив решту подряпин на обличчі якоюсь маззю, що пахла неймовірно приємно.
— Прийдеш завтра, перевіримо, як все загоюється. Зараз ти вільна. Сама дійдеш?
Я не могла говорити, тому просто стенула плечима.
— Ясно. Кармо, проведи її, але не допомагай, хіба що падатиме. Тоді Маїна не сердитиметься на тебе.
— Добре, вчителю Ільясе, — мовила Карма. — Ходімо, Ханно.
Я хотіла подякувати, але говорити все ще не могла. Зрештою Ільяс хоч і дарвенхардець, але поставився до мене дуже по-людяному. Тому я просто приклала руку до серця — так робили в нас у селі на знак вдячності.
Чоловік помітив мій рух, але нічого не сказав, а почав складати своє причандалля назад у скриньку.
Я відчула себе ніяково.
Ми з Кармою мовчали всю дорогу. Ішли без поспіху — я швидше просто не могла. Нишком поглядала на неї — біляве волосся, заплетене в не дуже довгу косичку, кирпатий носик, тонкі гарні губи. Цілком звичайна, симпатична, мила дівчина. Чому вона пішла до Дарвенхарду?
У кімнаті я була не те що героїнею дня, а більше — героїнею року!
— Я так хотіла підійти до тебе, але Маїна всіх налякала до смерті, — бідкалась Лада, сидячи поряд зі мною і тримаючи мене за руку. Інші наші подруги маячіли в неї за спиною, ба більше — за обідню перерву, половину якої дівчата провели не в їдальні, а поряд зі мною, до нас навідалось багато учнів з інших кімнат. Я шукала поглядом Адама — але того не було. Може, він ще не дізнався, який я дурнуватий відчайдух?
Дану не любили всі. Схоже, усім було наплювати на те, що вона обов’язково метатиметься мені, а може, ще більше діставатиме інших. Через мене вона опинилась на колінах! Це спричинило нереальний фурор.