Він мене зацікавив.
Його товариш, Бразд, був трохи нижчим за Всевлада і стояв на півкроку позаду. Він навіть, я б сказала, був симпатичнішим. Тримався не так самовпевнено, але також спокійно. І, як я помітила, він передусім оглянув наші ряди, а надто — дівчат. Що мене дещо насторожило. В нього був ніс з горбинкою, ясно-блакитні очі та коротке темне волосся. Було дивно, але коли я побачила нові обличчя, то не сумнівалася в тому, що всі кольори сприймаю правильно.
Обоє були одягнені в дорожні плащі, вкриті пилом, що було зовсім нехарактерно для помічників.
— Ви мали прибути ще вчора, аби сьогодні без запізнень прийти на заняття, — мовила Маїна холодно.
— Вибачте нам, директоре Маїно, мій кінь зламав ногу. Ми були в полі, тож мусили йти пішки, склавши всю поклажу на коня Всевлада, — проказав неголосно Бразд.
— Зрозуміло. Зараз ідіть та влаштовуйтесь, від сьогоднішнього уроку я вас звільняю. З розкладом занять та прийомів їжі ознайомтеся в чергового на вході до школи.
— Уже ознайомились, — мовив Всевлад.
— Прекрасно. Ідіть.
Маїна повернулась до нас, але її погляд був розсіяним, наче вона намагалася щось згадати. Тоді глянула на мене.
Я стояла, притискаючи до скривавленого носа руку.
— Іди й умийся, Ханно, — за три роки Маїна вже знала, як мене звуть. — Закінчиш вправу, коли повернешся.
— Добре, директоре Маїно.
Вийшовши з тренувального залу, я попрямувала до туалету, що був неподалік, йдучи зумисне повільно. За рогом саме стихали кроки нових помічників Маїни і я не хотіла з ними зіштовхнутись, будучи в крові.
У туалеті я умилась і поглянула на себе в дзеркало — моє лице було блідим і втомленим. Темне волосся повилазило з коси під час тренування, на сорочці було кілька плям від крові. Під час ранкової розминки я вже забруднила одну сорочку, тож довелось випрати її і повісити сушитись. Навряд чи вона висохла до цього часу — а значить — передягтись я не зможу. Щосеместру нам видавали однаковий одяг в тій самій кількості, а старий викидали. Тож доведеться до кінця дня ходити в куртці, защипнувши її до шиї — Берн терпіти не міг, коли хтось із учнів виглядав неохайно і його не хвилювало, що в нас обмежений гардероб.
Я саме виходила з туалету, коли почула голоси.
— …симпатичні, ти як гадаєш?
— Гадаю, що ти не матимеш часу про це думати. Маїна не виглядає на…
Всевлад замовк на півслові, коли я вийшла в коридор.
— О, ну що я казав. Ця школа сповнена красунь, — мовив з посмішкою Бразд, окинувши мене зацікавленим поглядом. — Не допоможеш нам? Ми трохи заблукали в цих клятих однакових коридорах.
— Куди вам потрібно? — запитала я. Хотілось чимшвидше піти від них і повернутись до тренувального залу. Мене дратував погляд Бразда.
Добре хоч, що Всевлад дивися просто мені в очі, а не оцінював від потилиці до п’ят.
— У західне крило.
— Корпус вчителів?
— Мабуть.
Я трохи повагалась. У голові стояла сцена: я проблукала школою півгодини уроку Маїни і за це вона розмазала мене по стінці. Страх її несхвалення був сильнішим за можливість зіпсувати стосунки з її помічниками в перший же день.
— Це далеко, — мовила я вагаючись.
Хлопці переглянулись.
— А хіба ти не маєш слухатись нас так само, як вчителів? — запитав мене Бразд. Його голос автоматично похолоднішав.
— Ні, якщо я поспішаю на урок Маїни. Спустіться на перший поверх, там ходить більше дарвенхардців, котрийсь обов’язково допоможе. Ідіть коридором, вікна якого виходять на внутрішнє подвір’я і поверніть на сходи, які не будуть гвинтовими, — відповіла я. — Вибачте.
Відчуваючи, як над моєю головою згущуються хмари, я все ж наважилась повернутись і піти. Вже, було, звертала за ріг, як до мене долинув голос Всевлада, який до того мовчав:
— у тебе текла кров з носа?
— Що? — я зупинилась і обернулась до них.
— У тебе текла кров з носа. Скажеш, що довго не зупинялась. Проведи нас у західне крило. Негайно, — його обличчя було нерухомим, він не виглядав ні злим, ні роздратованим. На відміну від Бразда, щоки якого почервоніли від злості.
Всевладів спокій справляв значно сильніше враження.
Я завмерла. В мені боролись усі попередні аргументи і раптова тверезість в оцінці ситуації. Я уважніше подивилась на них. Я знала, що учні Дарвенхарду проходять практику в звичайних школах або на другому, або на третьому році навчання. Ці виглядали старшими. Значить, вони навчаються у Дарвенхарді останній рік. Отже, вони вже майже випускники.