— Один йот і три драби, — запропонував він.
Я знову поглянув на нього й уважно придивився.
— Один йот і три драби, — повторив. — А наступного разу, як ми гратимемо в кутики, ти візьмеш за партнера Сіммона.
Він пирснув і кивнув. Ми обмінялися жетонами, і я сховав гроші в гаманці: один талант і чотири йоти. На один маленький крок ближче. Трохи подумав і сховав жетон у кишеню.
— А ти що, не будеш мінятися далі? — спитав Віл.
Я хитнув головою.
— Мабуть, залишу собі цей час.
Він нахмурився.
— Чому? Що ти можеш робити чотири дні, крім як хвилюватись і гризти нігті?
— Те саме, що й будь-хто інший, — відказав я. — Готуватися до вступної співбесіди.
— Як? — запитав він. — Тобі ж досі заборонено вхід до Архівів. Хіба ні?
— Є й інші способи готуватися, — таємничо заявив я.
Вілем пирхнув.
— Ну зовсім не підозріла заява, — сказав він. — А ти ще думаєш, чому це інші про тебе говорять.
— Я думаю не про те, чому вони говорять, — відповів я. — А про те, що вони кажуть.
Розділ четвертий. Дьоготь і бляха
Місто, що за багато століть виросло довкола Університету, було невелике. Правду кажучи, трохи більше за селище.
Попри це в нашому кінці Великого кам’яного шляху процвітала торгівля. Купці завозили на возах сировину: дьоготь і глину, горбокамінь, поташ і морську сіль. Привозили такі предмети розкоші, як кава з Ланетту або вінтське вино. Завозили вишукане темне чорнило з Аруе, чисто білий пісок для нашого виробництва скла, а також витончені шалдійські пружини та гвинти.
Коли ті самі купці від’їздили, їхні фургони були навантажені тим, що можна знайти лише в Університеті. У Медиці виготовляли ліки. Справжні ліки — не фарбовану воду з пеньків чи копійчані засоби від усього на світі. Алхімічний комплекс виробляв власні чудеса, про які я мав хіба туманне уявлення, а також сировину, як-от земляну олію, сірковик і двовапно.
Можливо, я упереджений, але вважаю, що можна спокійно сказати: більшість матеріальних див Університету родом із Рукотворні. Лінзи з меленого скла. Вольфрамові зливки та ґланцівська сталь. Золоті листки — такі тонкі, що рвуться, наче паперові серветки.
Одначе ми створювали й багато іншого. Симпатичні лампи й телескопи. Тепложери та гвинтокрути. Соляні насоси. Трилисткові компаси. Десяток версій теккамової лебідки та осі Делеварі.
Ці речі виготовляли такі рукотворці, як я, і коли їх придбавали купці, ми діставали комісійні: шістдесят відсотків від вартості продажу. Саме завдяки цьому я мав хоч якісь гроші. А позаяк під час вступної кампанії занять не було, у мене був цілий виток на роботу у Промислі.
***
Я подався до Запасів, складського приміщення, в якому рукотворці виписували інструменти й матеріали. Я з подивом уздрів там біля вікна високого блідого студента з відверто знудженим виглядом.
— Джаксім? — запитав я. — Що ти тут робиш? Це ж робота для невдах.
Джаксім похмуро кивнув і пояснив:
— Кілвін досі трохи… сердитий на мене. Ну, сам знаєш. Через пожежу і взагалі.
— Прикро, — сказав я.
Джаксім, як і я, був повноправним ре’ларом. Тепер він міг займатися будь-якими справами на свій розсуд. Виконувати з примусу таку примітивну роботу було не просто нудно: це було публічним приниженням Джаксіма, яке ще й коштувало йому грошей і заважало вчитися. Надзвичайно серйозне покарання.
— Чого у нас обмаль? — запитав я.
Вибір справ у Промислі був мистецтвом. Навіть якщо ви зробили найяскравішу симпатичну лампу чи найефективнішу теплову воронку в історії рукотворства, це ще нічого не означало. Допоки її ніхто не купив, комісійних можна було не чекати — навіть ламаного гроша.
Для багатьох інших працівників це не було проблемою. Вони могли дозволити собі зачекати. Я ж потребував чогось такого, що швидко продасться.
Джаксім сперся на рундук між нами.
— Караван щойно скупив у нас усі палубні лампи, — повідомив він. — Зосталася тільки та негарна, яку зробив Вестон.
Я кивнув. Симпатичні лампи ідеально підходять для кораблів. Їх важко розбити, у віддаленій перспективі вони обходяться дешевше за олійні, а ще можна не боятися, що вони підпалять корабель.
Я порахував дещо в голові. Можна було виготовити дві лампи за раз, заощадивши трохи часу завдяки подвоєнню зусиль, і бути досить певним, що їх буде продано, перш ніж доведеться оплатити навчання.
На жаль, палубні лампи були сущою каторгою. Сорок годин кропіткої праці, а якщо десь напартачити, лампи просто не працюватимуть. Тоді витрачений час не принесе нічого, крім боргу перед Запасами за змарновані матеріали.