Відтак, оскільки скромних прибутків вистачити не могло, я виготовив дві партії жовтих випромінювачів. Коли їх використовують у симпатичних лампах, вони світяться приємним жовтим світлом, дуже близьким до сонячного. Вони коштували чимало, бо для їх просочування були потрібні небезпечні матеріали.
Найменш небезпечними серед них були важкі метали й пароподібні кислоти. По-справжньому страшними ж були чудернацькі алхімічні сполуки. Серед них були речовини-переносники, що проходять крізь шкіру, не лишаючи сліду, а потім нишком виїдають кальцій із кісток. Були й такі, що просто ховаються в організмі й місяцями ніяк не діють, аж доки ясна не починають кровоточити, а волосся — випадати. Поряд із тим, що виготовляли в Алхімічному комплексі, миш’як видавався цукром до чаю.
Я сумлінно зберігав обережність, але під час роботи над другою партією випромінювачів у мене тріснула тентенова склянка, і скло витяжного ковпака, під яким я працював, забризкали крихітні краплинки речовини-переносника. Жодна не потрапила безпосередньо мені на шкіру, проте одна крапля впала на сорочку, значно вище довгих зап’ястків моїх шкіряних рукавиць.
Я поволі взявся за тканину сорочки циркулем, який лежав неподалік, і прибрав її від тіла. Відтак незграбно відрізав ту частину тканини, щоб вона взагалі не могла торкнутися моєї шкіри. Після цього інциденту я був вражений до холодного поту й вирішив, що є й кращі способи заробітку.
Я відбув одну зміну спостереження в Медиці за іншого студента в обмін на один йот і допоміг купцеві розвантажити три фургони вапна по пів гроша за кожен. Відтак того ж вечора знайшов кількох затятих азартних гравців, які дозволили мені приєднатися до їхньої гри в дихання. За дві години я примудрився втратити вісімнадцять грошів і трохи залізного дріб’язку. Хоча це й дратувало, я змусив себе відійти від столу, доки не стало ще гірше.
Після всіх цих трудів у моєму гаманці залишилася менша сума, ніж на початку.
На щастя, в моєму рукаві ще зоставався один козир.
***
Я розминав ноги на широкій кам’яній дорозі, прямуючи до Імрі.
Супроводжували мене Сіммон і Вілем. Віл таки продав свій пізній час іспиту якомусь канцелярові у відчаї й дістав чималий прибуток, тож вони обидва завершили вступні випробування й були безтурботні, мов кошенята. Вілові призначили плату за навчання в розмірі шести талантів і восьми йотів, тоді як Сім радів надзвичайно низькій платі — п’ять талантів і два йоти.
У моєму гаманці лежали один талант і три йоти. Ця цифра не вселяла оптимізму.
Четвертим і останнім у нашій компанії був Манет. Завдяки буйному сивому волоссю й пом’ятому, як зазвичай, одягу він мав якийсь розгублений вигляд, неначе щойно прокинувся й не міг пригадати, де перебуває. Почасти ми взяли його із собою через те, що потребували четвертого гравця в кутики, але річ була ще й у тому, що нам здавалося, ніби ми зобов’язані час від часу виводити бідолаху з Університету.
Наша четвірка подолала високу арку Кам’яного мосту, перетнула річку Ометі й зайшла до Імрі. Осінь конала, і я надягнув плащ на той випадок, якщо буде холодно. Лютня була зручно закріплена в мене на спині.
У серці Імрі ми перетнули велике бруковане подвір’я та проминули центральний фонтан із численними статуями сатирів, які ганялися за німфами. Поки вода плюскала і бризкалася на вітерці, ми стали в чергу, що вела до «Еоліяна».
Коли ми дісталися дверей, я з подивом уздрів, що Деоха там немає. На його місці перебував низенький похмурий чоловік із товстою шиєю. Він простягнув руку.
— Із вас один йот, юначе.
— Перепрошую, — я відсунув ремінець свого футляра для лютні та продемонстрував йому маленьку срібну свиріль, яку пришпилив до плаща. Показав рукою на Віла, Сіма й Манета. — Вони зі мною.
Він підозріливо примружився на свиріль.
— Ви страшенно юні на вигляд, — зауважив чоловік, і його погляд ізнову переметнувся до мого обличчя.
— Я і є страшенно юний, — невимушено сказав я. — Це частина мого шарму.
— Страшенно юні, як на власника свирілі, — уточнив він. Вийшло доволі ґречне звинувачення.
Я завагався. На вигляд я був старший, аніж насправді, та це означало, що на вигляд мені було на кілька років більше, ніж п’ятнадцять. Наскільки мені було відомо, я був наймолодшим музикантом в «Еоліяні». Зазвичай це грало мені на руку, адже я був людям трохи в новинку. Але тепер…