— Тут ти не помиляєшся, — сказала Шегін. — Але Темпі також не помиляється.
— Перемоги слід прагнути завжди, — мовив Темпі. «Твердість».
Шегін повернулася до нього й додала:
— Успіх понад усе. Для успіху не завжди потрібна перемога.
Темпі зробив жест «шаноблива незгода» й відкрив рота для відповіді, але Пенте заговорила першою, перебивши його:
— Квоуте, ти не забився, коли впав?
— Забився, але не сильно, — відповів я та з острахом поворушив спиною. — Може, дістав кілька синців.
— Тобі є що на них нанести?
Я хитнув головою.
Пенте ступила вперед і взяла мене за передпліччя.
— У мене вдома дещо є. Ми залишимо цих двох — хай собі обговорюють летані. Хтось мусить обробити твої ушкодження, — вона взялася лівою рукою за моє передпліччя, тож її слова вирізнялися відсутністю емоційного забарвлення.
— Звісно, — озвалася за мить Шегін, і Темпі квапливо зробив жест «згода». Однак Пенте вже рішуче вела мене донизу.
Ми пройшли десь із чверть милі. При цьому Пенте легенько тримала мене за передпліччя.
Урешті вона заговорила атурською зі своїм характерним легким акцентом.
— Ти забився досить сильно, щоб потребувати якоїсь мазі? — запитала вона.
— Та ні, — визнав я.
— Я так і думала, — сказала вона. — Однак я після програшу в бою рідко бажаю, щоб хтось розказував мені, як я програла, — Пенте зблиснула ледь помітною, потайною усмішкою.
Я всміхнувся у відповідь.
Ми продовжували йти, а Пенте все тримала мене за руку, непомітно ведучи нас через гайок, а відтак — угору вздовж крутої стежки, вирізьбленої в невеликій скелі. Урешті ми прийшли до усамітненої долини, вкритої килимом із диких папавлерів, які квітли серед трави. Їхні розпущені криваво-червоні пелюстки були майже такого самого кольору, як найманський одяг Пенте.
— Вашет розповідала мені, що ви, варвари, маєте дивні ритуали, пов’язані зі статевими зносинами, — мовила Пенте. — Вона казала, що якби я побажала лягти з тобою в ліжко, то мені слід було би привести тебе до квітів, — обвела жестом усе довкола себе. — Ці — найкращі, які я змогла відшукати в цю пору року, — Пенте очікувально поглянула на мене.
— А… — проказав я. — Напевно, Вашет трохи з тебе пожартувала. Чи, може, пожартувала з мене, — Пенте насупилась, і я квапливо продовжив: — Але у варварів дійсно існує чимало ритуалів, які передують статевим зносинам. У нас усе дещо складніше.
Пенте зробила жест «понуре роздратування».
— Мені нема чого дивуватися, — заявила вона. — Усі розповідають історії про варварів. Почасти цього вимагає навчання, щоб я могла непогано триматися поміж ваших. — «Іронічне “однак”». — А позаяк я ще не бувала поміж них, історії також розповідають, щоб подражнити мене.
— Які історії? — запитав я, згадуючи, що чув про Адем і летані до зустрічі з Темпі.
Вона знизала плечима. «Легке зніяковіння».
— Це якась дурня. Кажуть, у варварів усі чоловіки здоровезні, — Пенте показала кудись значно вище за свою голову, зображаючи людину понад сім футів на зріст. — Наден розповідав мені, що ходив до містечка, в якому варвари їли суп із багнюки. Кажуть, варвари ніколи не купаються. Кажуть, варвари п’ють власну сечу, бо вважають, що так проживуть довше, — вона похитала головою, сміючись і показуючи жест «нажахана веселість».
— Тобто, — поволі запитав я, — ви своєї сечі не п’єте?
Пенте застигла, так і не досміявшись, і поглянула на мене. Її личко й руки виражали спантеличену, винувату суміш зніяковіння, огиди й недовіри. То був такий чудернацький клубок емоцій, що я мимоволі розсміявся. Коли до неї дійшло, що це жарт, я побачив, як вона розслабилася.
— Розумію, — сказав я. — Ми розповідаємо схожі історії про адемів.
У неї спалахнули очі.
— Ану розкажи, як я розказала тобі. Це справедливо.
З огляду на те, як відреагував Темпі, коли я розповів йому про словесний вогонь і летані, я вирішив поділитися чимось іншим.
— Кажуть, ті, хто приймає червоні шати, ніколи не вступають у статеві зносини. Кажуть, ви вкладаєте цю енергію в кетан, і саме тому ви такі добрі бійці.
Тут Пенте розреготалася.
— Якби це було так, я ніколи не дійшла б до третього каменя, — заявила вона. «Іронічна веселість». — Якби вміння битися давало утримання від статевих зносин, бували б такі дні, коли я навіть кулака не стиснула б.
Тут я відчув, як мій пульс трохи прискорився.
— І все ж, — додала вона, — я здогадуюся, звідки взялася ця історія. Напевно, вони думають, ніби ми не вступаємо у статеві зносини, бо жоден адем не ліг би в ліжко з варваром.