Выбрать главу

Крін поглянула на фургони.

— Коли я з’явилася, всі вони сиділи довкола вогню. Вони співали мені пісень. Старенька дала мені чаю. Я навіть не думала… ну, тобто… вона була схожа на мою бабцю, — її погляд несподівано перейшов до тіла Енн, та потім віддалився від нього. — А що сталося далі, я не пам’ятаю. Я прокинулася в темряві в одному із фургонів. Була зв’язана й… — у Крін трохи урвався голос, і вона розсіяно потерла зап’ястки. Швидко озирнулася на намет. — Гадаю, Еллі теж дісталося запрошення.

Я закінчив таврувати їм долоні. Планував позначити їм і обличчя, та залізо повільно грілося у вогні, а ця робота мені швидко обридала. Я геть не спав, а гнів, який так довго палав дуже гаряче, вже догоряв, і після нього я почувався холодним і нечутливим.

Я показав рукою на казанок із вівсом, який зняв із вогню.

— Ти голодна?

— Так, — сказала вона, а тоді кинула погляд на тіла. — Ні.

— Я теж ні. Ходімо, розбудімо Еллі, а тоді рушаймо додому.

Крін помчала до намету. Коли вона зникла всередині, я повернувся до вервечки тіл.

— Хтось проти, щоб я покинув трупу? — запитав я.

Ніхто не був проти. Тож я пішов.

Розділ сто тридцять третій. Сни

На те, щоб затягнути фургони в густу частину лісу й заховати їх, пішла година. Я знищив позначки едема на них і розпряг коней. Сідло було лиш одне, тож інших двох коней я навантажив харчами та всіма іншими переносними цінностями, які міг знайти.

Коли я повернувся разом із кіньми, на мене вже чекали Крін та Еллі. Чи, точніше, чекала Крін. Еллі просто стояла неподалік із невиразним обличчям і порожніми очима.

— Вмієш їздити верхи? — запитав я Крін.

Вона кивнула, і я вручив їй повіддя коня, на якому було сідло. Вона просунула одну ногу в стремено й зупинилася, хитаючи головою. Поволі опустила ногу назад.

— Я піду пішки.

— Думаєш, Еллі всиділа б на коні?

Крін поглянула туди, де стояла білявка. Один із коней обережно торкнувся її мордою й не дістав жодної реакції.

— Мабуть, так. Але не думаю, що це пішло б їй на користь. Після…

Я кивнув, бо зрозумів її.

— Тоді ми всі підемо пішки.

***

— Що є серцем летані? — запитав я Вашет.

— Успіх і правильні дії.

— Що важливіше: успіх чи правильність?

— Це те саме. Якщо діяти правильно, до тебе приходить успіх.

— Але ж інші можуть досягати успіху, діючи неправильно, — зауважив я.

— Неправильне ніколи не веде до успіху, — твердо сказала Вашет. — Якщо людина поводиться неправильно й досягає успіху, це не відповідає шляху. Без летані справжнього успіху немає.

«Пане! — гукнув голос. — Пане

Мій погляд сфокусувався на Крін. Її волосся було розметане вітром, а юне личко — стомлене. Вона несміливо поглянула на мене.

— Пане! Вже доволі темно.

Я роззирнувся довкола й побачив, як зі сходу поволі насуваються сутінки. Я втомився, мов собака, і коли ми зупинились опівдні, щоб пообідати, провалився в сон наяву.

— Крін, зви мене просто Квоут. Дякую, що штурхнула під лікоть. Я думав про дещо інше.

Крін зібрала хмиз і розпалила багаття. Я розсідлав коней, а тоді погодував і почистив їх. Виділив кілька хвилин і на встановлення намету. За звичайних обставин я з таким не морочуся, та для нього знайшлося місце на конях, а дівчата, як мені здавалося, не звикли спати не у приміщенні.

Закінчивши з наметом, я усвідомив, що приніс лиш одну запасну ковдру із запасів трупи. Якщо я хоч трохи на цьому розуміюся, цієї ночі також буде студено.

— Вечеря готова! — почув я голос Крін.

Я закинув ковдри, свою й запасну, в намет і попрямував назад, туди, де закінчувала вона. Крін добре попрацювала з тим, що було під рукою. Картопляний суп із беконом і смаженим хлібом. Також серед вугілля примостився зелений гарбуз.

Мене тривожила Еллі. Вона весь день залишалася незмінною, мляво ходила, геть не говорила й не реагувала, коли Крін чи я до неї зверталися. Її очі за дечим стежили, та думки в них видно не було. Ми з Крін на власному гіркому досвіді дізналися: якщо залишити її наодинці із собою, вона перестане йти або зійде з дороги, якщо щось упаде їй в око.

Коли я сів, Крін передала мені миску й ложку.

— Пахне смачно, — похвалив я її.

Вона відповіла напівусмішкою й насипала ще одну миску, для себе. Почала наповнювати третю, а тоді завагалася, зрозумівши, що Еллі не може їсти сама.