Хроніст кинувся назад, на кухню. Стало чути шалену вовтузню, а тоді кілька речей попадало на підлогу.
Квоут заплющив очі й важко сперся на шинквас.
***
— Чому двері відчинені? — озвався Баст, зайшовши за поріг. — Тут же холод собачий, — він застиг на місці зі враженим обличчям. — Реші! Що сталося? Що… Я… Що сталося?
— Ах, Басте, — проказав Квоут, — будь ласкавий, зачини двері.
Баст із приголомшеним обличчям помчав до них. Квоут сидів на табуреті біля шинкваса. Лице в нього було опухле й закривавлене. Хроніст стояв поряд із ним і зніяковіло обтирав шинкареві голову вологою ганчіркою.
— Басте, можливо, мені доведеться випросити в тебе кілька швів, — сказав Квоут. — Якщо це не надто тебе обтяжить.
— Реші, — повторив Баст, — що сталося?
— Ми з Деваном трохи посперечалися, — мовив Квоут, кивнувши на писаря, — про правильне вживання умовного способу. Ближче до кінця суперечка стала жаркою.
Хроніст поглянув на Баста, а тоді пополотнів і швидко відступив на кілька кроків.
— Він жартує! — швидко запевнив чоловік, піднявши руки. — Це були солдати!
Квоут зболено реготнув. На зубах у нього була кров.
Баст окинув поглядом безлюдну пивницю.
— Що ви з ними зробили?
— Мало що, Басте, — відповів шинкар. — Вони, напевно, вже за кілька миль звідси.
— Реші, з ними щось було не так? Як зі вчорашнім? — запитав Баст.
— Просто солдати, Басте, — запевнив Квоут. — Просто двоє вояків короля.
Обличчя Баста стало попелясто-блідим.
— Що? — перепитав він. — Реші, чому ви їм це дозволили?
Квоут вражено поглянув на нього. Коротко, гірко реготнув, а тоді зупинився, скривившись і втягнувши повітря крізь зуби.
— Ну, вони здавалися такими чистими й доброчесними хлопчиками… — промовив він глузливим голосом. — І я подумав: чому б не дозволити цим милим хлопакам мене пограбувати, а тоді — зробити з мене котлету?
На Бастовому обличчі яскраво відбився розпач.
— Але ж ви…
Квоут стер кров, яка мало не затекла йому в око, а тоді поглянув на Баста так, ніби той був найдурнішою живою істотою в цілому світі.
— Що? — запитав він. — Що ти хочеш від мене почути?
— Двоє солдатів, Реші?
— Так! — вигукнув Квоут. — Навіть не двоє! Вочевидь, одного харциза з дебелими кулаками досить, щоб забити мене мало не до смерті! — він люто поглянув на Баста й підкинув руки вгору. — Що треба зробити, щоб ти стулив пельку? Хочеш історію? Хочеш почути деталі?
Після цього вибуху Баст відступив на крок. Його обличчя зблідло ще більше, і на ньому відбився панічний жах.
Квоут важко опустив руки.
— Припини очікувати від мене того, на що я не здатен, — проказав він, досі важко дихаючи. Згорбив плечі й потер очі, розмазуючи кров по обличчю. Стомлено повісив голову. — Матінко Божа, чому ти не можеш просто дати мені спокій?
Баст стояв нерухомо, наче переляканий олень, вирячивши очі.
У залі запанувала тиша, щільна й гірка, наче дим у легенях.
Квоут повільно вдихнув. Більше в залі не було жодного руху.
— Вибач, Басте, — сказав він, не підводячи погляду. — Просто мені зараз трішки боляче. Це виявилося сильніше за мене. Дай мені секунду, і я дам цьому раду.
Не змінюючи пози, Квоут заплющив очі й кілька разів повільно, неглибоко вдихнув. Коли ж він поглянув угору, на його обличчі відображався смуток.
— Вибач, Басте, — повторив Квоут. — Я не хотів на тебе гиркати.
На щоках Баста знову з’явилося трохи рум’янцю, а його плечі трохи розслабились, і він нервово всміхнувся.
Квоут узяв у Хроніста вологу ганчірку і знову стер кров з ока.
— Басте, вибач, що перебив тебе перед цим. Про що ти хотів мене спитати?
Баст завагався, а тоді сказав:
— Реші, менш як три дні тому ви вбили п’ятьох скрелів, — махнув рукою на двері. — Що таке якийсь харциз порівняно з цим?
— Басте, для скрелів я доволі ретельно обирав час і місце, — відповів Квоут. — І не можна сказати, ніби я вибрався з того неушкодженим.
Хроніст здивовано підвів погляд.
— Ви постраждали? — запитав він. — Не знав. Видно по вас не було…
Один кутик Квоутових вуст піднявся в легкій іронічній усмішці.
— Старі звички вмирають тяжко, — сказав він. — Я справді мушу підтримувати певну репутацію. До того ж ми, герої, дістаємо ушкодження лише за досить драматичних обставин. А якщо ви дізнаєтеся, що Бастові довелося після бою наробити на мені футів із десять швів, історія серйозно зіпсується.