— Перепрошую, якщо вас образив, ваша милосте, — я зупинився і вклонився йому вже щиріше, ніж раніше.
Моя демонстрація покори, схоже, його власкавила. Мейр усміхнувся й поклав долоню мені на плече.
— У цьому немає потреби. Піди поглянь на жалобний вогонь. Невдовзі листя обернеться.
Ми проходи´ли менш як годину, привітно теревенячи про незначущі дрібниці. Я був незмінно ввічливий, а в Алверона продовжував покращуватися настрій. Якщо потурання його «я» зберігало мені його прихильність, то це була невелика ціна за його покровительство.
— Мушу зауважити, що шлюб вашій милості до лиця.
— Дякую, — він милостиво кивнув. — Мені він вельми припав до душі.
— І ви продовжуєте перебувати в доброму здоров’ї? — запитав я, впритул наблизившись до меж пристойності у прилюдній розмові.
— Надзвичайно доброму, — відповів Алверон. — Поза сумнівом, іще одна перевага подружнього життя, — і кинув на мене погляд, який підказував, що він не зрадіє подальшим запитанням — принаймні в такому публічному місці, як це.
Ми продовжували свою прогулянку, киваючи шляхті, яку минали. Мейр продовжував теревенити про дрібниці, про чутки при дворі. Я підігрував йому, підтримуючи розмову як годиться. Але насправді мені вже треба було покінчити з цим, щоб ми завели серйозну розмову віч-на-віч.
Однак я також знав, що Алверона не можна швидко примусити до діалогу. Наші розмови мали певний ритуальний шаблон. Порушивши його, я лише роздратував би мейра. Тож я зволікав, нюхав квіти та вдавав зацікавлення придворними плітками.
За чверть години в розмові настала характерна пауза. Далі в нас почнеться суперечка. Опісля ж можна буде піти в досить усамітнене місце, щоб поговорити про важливе.
— Я завжди думав, — урешті сказав Алверон, оголошуючи тему нашої дискусії, — що в кожного є запитання, яке виражає суть їхнього «я».
— Що ви маєте на увазі, ваша милосте?
— Я вважаю, що всіма людьми рухає певне запитання. Запитання, яке не дає їм спати ночами. Запитання, яке вони гризуть, наче пес стару кістку. Збагнувши запитання певної людини, можна наблизитися до розуміння самої людини, — він із напівусмішкою скосив погляд на мене. — Принаймні так я завжди вважав.
Я ненадовго замислився над цим.
— Мушу з вами погодитися, ваша милосте.
У відповідь Алверон здійняв брову.
— Так просто? — у його голосі вчувалося легке розчарування. — Я очікував, що ти трохи попручаєшся.
Я хитнув головою, радіючи легкій можливості самому запропонувати тему.
— Я вже не один рік гриз одне запитання й гадаю, що погризу його ще кілька років. Тож ваші слова видаються мені цілком слушними.
— Та невже? — спрагло промовив він. — І яке ж воно?
Я замислився, чи не сказати йому правду. Про свої пошуки чандріян і загибель своєї трупи. Але реальних шансів на це не було. Ця таємниця досі лежала в моєму серці, важка, наче великий гладенький камінь. Це було надто особистим, щоб розповідати про нього такій розумній людині, як мейр. Ба більше, так я виказав би свою кров едема ру, про яку не говорив публічно при дворі мейра. Мейр знав, що я не шляхтич, але не знав, що моє походження аж настільки низьке.
— Напевно, запитання важке, якщо ти так довго його зважуєш, — пожартував Алверон, поки я вагався. — Ну ж бо, я наполягаю. Ба більше, пропоную тобі обмін: запитання за запитання. Можливо, ми потішимо один одного відповідями.
На кращу мотивацію годі було й надіятись. Я ненадовго замислився, ретельно добираючи слова.
— Де зараз аміри?
— Криваворукі аміри, — стиха, задумливо проказав Алверон. Скоса глянув на мене. — Ти, як я розумію, питаєш не про те, де поховано їхні тіла?
— Ні, ваша милосте, — похмуро відповів я.
Його лице стало замисленим.
— Цікаво… — я зітхнув із полегшенням. Уже мало не очікував, що він відповість різко, скаже, що аміри кілька століть як погинули. А натомість він сказав: — Знаєш, я чимало вивчав амірів, як був молодший.
— Справді, ваша милосте? — вимовив я, здивований власною удачею.
Мейр поглянув на мене, і його губ торкнулася примарна усмішка.
— Це не велика дивовижа. Хлопчиком я хотів бути аміром, — тут він неначе трішечки засоромився. — Розумієш, не всі історії похмурі. Аміри робили дещо важливе. Робили непростий вибір, якого не хотів робити більше ніхто. Такі речі лякають людей, але я вважаю, що вони були великою позитивною силою.
— Я теж завжди так гадав, — зізнався я. — Просто заради цікавості: яка історія була у вас улюбленою?