Я добре придивився до скриньки, покрутив її в руках, натиснув на її боки. Провів пальцями по візерунках у пошуках невидимого мені шва. Легенько потрусив, спробував на смак повітря довкола неї, підніс її на світло.
— Гадки не маю, — зізнався я.
Алверон трохи згорбився.
— Гадаю, сподіватися на це було занадто. Може, якісь чари?
Я завагався: не хотілося казати йому, що такі чари існують лише в казках.
— Якщо так, то я такими не володію.
— А ви ніколи не думали просто розрізати її? — запитав Алверон дружину.
Мелуан ця пропозиція, схоже, перелякала не менше, ніж мене.
— Ніколи! — вимовила вона, щойно перевела дух. — Це ж правдиве коріння нашої родини. Я швидше подумала б, чи не засолити кожен акр наших земель.
— Та й ця деревина така тверда, — поспіхом додав я, — що тоді ви, найпевніше, зіпсували б те, що лежить усередині. Особливо якщо це щось крихке.
— Я просто подумав… — заспокоїв дружину Алверон.
— Недостатньо подумав, — різко сказала Мелуан, а тоді, либонь, пошкодувала про свої слова. — Вибач, але вже сама думка… — вона замовкла, явно занепокоєна.
Він погладив її по долоні.
— Розумію, люба моя. Ти правильно кажеш, я недостатньо подумав.
— А тепер можна її прибрати? — запитала його Мелуан.
Я знехотя повернув їй скриньку.
— Якби вона мала замок, я міг би спробувати його здолати, але я навіть не здогадуюся, де тут може бути петля чи шов кришки. — «Без замків і кришки скриня, де лежить його каміння». У мене в голові шалено закрутився дитячий ігровий віршик, і я ледве встиг обернути свій сміх на кашель.
Алверон цього наче й не помітив.
— Як завжди довіряю твоїй розсудливості, — він звівся на ноги. — На жаль, боюся, що витратив більшу частину нашого часу. Певен, що ти маєш інші справи. Зустрінемося завтра, щоб поговорити про амірів? Після другого дзвону?
Я підвівся разом із мейром.
— Якщо ваша милість не проти, я маю ще одну тему для обговорення.
Він серйозно поглянув на мене.
— Тема, як я розумію, важлива.
— Украй актуальна, ваша милосте, — нервово промовив я. — Вона не має чекати більше ні дня. Я згадав би про неї швидше, якби ми мали час і місце для усамітнення.
— Чудово, — він сів назад. — Що так жахливо тебе бентежить?
— Леранде, — дещо докірливо озвалася Мелуан, — час уже минув. Гаяніс чекає.
— Хай чекає, — відказав мейр. — Квоут у всьому послужив мені добре. Він нічого не робить несумлінно, а якщо я на нього не зважаю, то лише шкоджу сам собі.
— Ви мені лестите, ваша милосте. Це тема серйозна, — я позирнув на Мелуан. — А також дещо делікатна. Якщо ваша дружина бажає піти, то це, можливо, й на краще.
— Хіба я не маю залишитись, якщо тема важлива? — сердито поцікавилася вона.
Я запитливо глянув на мейра.
— Усе, що ти бажаєш сказати мені, можна казати й моїй дружині, — запевнив він.
Я завагався. Мені треба було швидко розповісти Алверонові про лжеартистів. Я був певен: якщо він спершу почує мою версію подій, то можна буде представити їх так, що я постану в позитивному світлі. Бо якщо спершу про них стане відомо з офіційних джерел, він, можливо, не побажає заплющувати очі на голі факти, що стосуються ситуації: я з власної волі забив дев’ятьох подорожніх.
Попри це, мені геть не хотілося, щоб Мелуан була присутня при цій розмові. Це тільки ускладнило б ситуацію. Я спробував іще раз, востаннє.
— Це надзвичайно похмура тема, ваша милосте.
Алверон похитав головою, злегка нахмурившись.
— Ми секретів не маємо.
Я притлумив покірне зітхання й витягнув зі внутрішньої кишені шейда цупкий шматок складеного пергаменту.
— Це один із документів про покровительство, наданих вашою милістю?
Алверон пробіг його поглядом сірих очей, явно трохи здивувавшись.
— Так. Звідки він у тебе?
— Ох, Леранде, — заговорила Мелуан, — я знала, що ти дозволяєш жебракам мандрувати у своїх землях, але ніколи не думала, що ти опустишся до покровительства над ними.
— Усього кілька труп, — запевнив він. — Як і належить людині мого рангу. Будь-який поважний дім має щонайменше кількох артистів.
— Мій, — твердо сказала Мелуан, — ні.
— Мати власну трупу зручно, — лагідно зауважив Алверон. — А мати кілька — ще зручніше. Тоді можна обирати підхожі розваги для будь-якого заходу, який влаштовуєш. От звідки, на твою думку, взялися музиканти на нашому весіллі?
Обличчя Мелуан не злагідніло, тож Алверон продовжив:
— Люба, їм не дозволяється виконувати нічого сороміцького чи безбожного. Я тримаю їх під надзвичайно строгим контролем. І будь певна: жодне містечко в моїх землях не дозволило б виступати якійсь трупі, якби вона не мала при собі документа від шляхтича.