Інший документ, якщо на те пішло, був іще гарніший. Він був оформлений на цупкому аркуші кремового велуму, підписаному рукою самого мейра та скріпленому печатками Алверона, як родинною, так і особистою.
От тільки це був не документ про покровительство. Я уважно його прочитав. За замовчуванням із нього випливало, що я не перебуваю на службі в мейра і ми не прив’язані один до одного. Та все ж він надавав право вільно пересуватись, а також право виступати під його іменем. Цей документ був дивним компромісом.
Щойно я закінчив одягатись, у двері знову постукали. Я зітхнув, мало не очікуючи, що це нові вартові прийшли викинути мене з кімнат.
Однак за відчиненими дверима знайшовся ще один хлопчина-гонець. Він ніс срібну тацю ще з одним листом. Цей був увінчаний печаткою Леклессів. Поряд із ним лежав перстень. Я, спантеличившись, узяв його й покрутив у руках. Він був не з заліза, як я очікував, а з блідої деревини. Збоку на ньому було неоковирно випалено ім’я Мелуан.
Я помітив, як вирячені очі гонця кидають погляд то на перстень, то на мене. А ще важливіше те, що я помітив, як на нього не дивляться вартові. Демонстративно не дивляться. До такого не-дивлення вдаються лише тоді, коли вашу увагу привертає до себе дещо дуже цікаве.
Я вручив хлопцеві свій срібний перстень і сказав:
— Віднеси це Бредонові. І не зволікай.
***
Коли я відчинив двері, Бредон дивився знизу вгору на вартових.
— Продовжуйте в тому ж дусі, хлопчики мої, — сказав він і грайливо потицяв одного з них ціпком у груди. Срібна вовча голова легенько задзеленчала об нагрудник вартового, і Бредон усміхнувся, наче веселий дядечко. — Завдяки вашим недремним очам ми всі почуваємося спокійніше.
Він зачинив за собою двері й поглянув на мене, здійнявши брову.
— Господи милосердний, хлопче, ти стрімко лізеш угору. Я знав, що ти однозначно добувся ласки від мейра, але щоб він призначив тобі двох зі своїх особистих охоронців? — чоловік притиснув руку до серця і драматично зітхнув. — Ще трохи — і ти станеш надто заклопотаний для таких, як бідолашний старий нікчема Бредон.
Я кволо йому всміхнувся.
— Гадаю, все не так просто, — підняв дерев’яний перстень так, щоб він побачив. — Скажіть-но мені, що це означає.
Весела бадьорість Бредона випарувалася швидше, ніж якби я витягнув закривавлений ніж.
— Пане й пані, — вимовив він. — Скажи, що одержав це від якогось старомодного фермера.
Я мотнув головою й віддав перстень йому.
Бредон покрутив перстень у руках.
— Мелуан? — тихо перепитав він. Повернув його, опустився на стілець неподалік і поклав ціпок на коліна. Його лице трохи посіріло. — Нова дружина мейра послала тобі це? Як виклик?
— Це максимально несхоже на виклик, — сказав я. — А ще вона надіслала прегарного листа, — я продемонстрував його другою рукою.
Бредон простягнув руку.
— Можна поглянути? — запитав, а тоді швидко прибрав руку. — Вибач. Просити про таке страшенно нечемно…
— Прочитати його — це найбільша ласка, яку ви могли б мені зробити, — запевнив я і втиснув лист йому в руки. — Мені вкрай потрібна ваша думка.
Бредон узяв листа й почав читати, злегка ворушачи губами. Просуваючись до низу аркуша, він поступово бліднув на виду.
— Ця пані має хист гарно говорити, — зауважив я.
— Це годі заперечувати, — погодився Бредон. — Усе одно що кров’ю написала.
— Гадаю, вона була б рада це зробити, — відповів я. — Але їй довелося б убити себе, щоб заповнити другу сторінку, — я простягнув йому наступну.
Бредон узяв її та продовжив читати, бліднучи ще сильніше.
— Боги повсюди, — проказав він і запитав: — Невже є таке слово — «новоутворення»?
— Так, — відповів я.
Бредон дочитав другу сторінку, а тоді повернувся до початку й поволі перечитав листа вдруге. Урешті підвів погляд на мене.
— Якби на світі існувала жінка, — проказав він, — яка кохала б мене з десятою часткою тієї пристрасті, яку ця дама відчуває до тебе, я вважав би себе найщасливішим чоловіком на світі.
— Що це означає? — запитав я, демонструючи перстень. Я відчував, що від нього пахне димом. Напевно, леді випалила на ньому своє ім’я того ж ранку.
— Від фермера? — Бредон знизав плечима. — Багато чого, залежно від дерева. Але тут? Від представниці шляхти? — він похитав головою, явно не знаючи, що сказати.
— Я гадав, що існує всього три види придворних перснів, — зізнався я.
— Усього три, які використовуються, — виправив Бредон. — Усього три, які надсилають і демонструють. Колись дерев’яні персні надсилали для виклику слуг. Тих, хто стоїть надто низько для заліза. Але це було давно. Урешті надіслати комусь при дворі дерев’яний перстень стало жахливою насмішкою.