Я показав йому свій чистий акредитив на Алверонові кошти. Як я вже казав, документ був показний. За підписом самого мейра. З восковими печатками. На вишуканому велумі. З чудовою каліграфією.
Я привернув увагу скарбника до того, що лист від мейра дозволяє Університету брати будь-яку суму, потрібну на оплату мого навчання. Будь-яку суму.
Скарбник перечитав листа й погодився з тим, що все, вочевидячки, так і є.
Прикро, що в мене завжди така низька плата за навчання, замислився я вголос. Ніколи не перевищує десяти талантів. Для Університету це своєрідна втрачена можливість. Мейр же, як-не-як, багатший за вінтського короля. І він оплатить будь-який рахунок за навчання…
Рієм був людиною метикуватою й негайно зрозумів, на що я натякаю. Далі були короткі торги, після яких ми потиснули один одному руки і я вперше побачив, як він усміхається.
Я пообідав, а тоді зачекав у черзі разом із рештою студентів, які не мали вступних жетонів. Більшість із них були новачками, але кілька вступали повторно, як і я. Черга була довга, і всі явно так чи інакше нервувалися. Я свистав, щоби скоротати час, а також купив у чоловіка з візком пиріг із м’ясом і кухлик гарячого сидру.
Ступивши в коло світла перед столом майстрів, я викликав певний ажіотаж. Вони чули новини й були здивовані, побачивши мене живим, здебільшого здивовані приємно. Кілвін виміг від мене з’явитися невдовзі в майстерні, тоді як Мандраґ, Дал і Арвіл посперечалися через те, які навчальні курси я візьму. Елодін же просто помахав мені рукою; здавалося, лише його не вразило моє чудесне повернення з того світу.
Зачекавши якусь хвильку в товариському безладі, Ректор знов узяв усе під контроль і розпочав співбесіду зі мною. На запитання Дала й Кілвіна я відповів доволі легко. Однак заплутався у шифрі з Брандером, а тоді був змушений визнати, що просто не знаю відповіді на запитання Мандраґа про сублімацію.
Елодін відмовився від можливості мене допитати й позіхнув на весь рот. Лоррен поставив напрочуд просте запитання про мендерські єресі, і я зумів хутко й розумно йому відповісти. А от перш ніж відповісти на запитання Арвіла про лацилій, довелося добре подумати.
Після цього зостався тільки Гемм, який люто супився, відколи я підійшов до столу майстрів. Оскільки успіхи в мене були посередні, а відповідав я повільно, він уже почав самовдоволено всміхатися. Щоразу, коли я давав хибну відповідь, у нього зблискували очі.
— Так-так… — вимовив він, перебираючи купу паперів перед собою. — Не думав, що нам іще доведеться давати собі раду з твоїми проблемами, — нещиро всміхнувся мені. — Я чув, що ти загинув.
— А я чув, що ви носите червоний мереживний корсет, — буденним тоном озвався я. — Однак не вірю в кожну нісенітницю, про яку ходять чутки.
Далі було трохи крику, і мені швидко висунули звинувачення в неналежному звертанні до майстра. Мені присудили скласти листа-вибачення, а також штраф у розмірі одного срібного таланта. Я гарно витратив гроші.
Однак це було нечемно й недоречно, тим паче після того, як я показав себе загалом посередньо. У результаті мені призначили плату за навчання в розмірі двадцяти чотирьох талантів. Зайве й казати, що я страшенно знітився.
Опісля я повернувся до кабінету скарбника. Офіційно пред’явив Ріємові акредитив від Алверона й неофіційно забрав свою погоджену частку: половину будь-якої суми понад десять талантів. Я поклав ці сім талантів у гаманець і знічев’я замислився, чи платили кому-небудь так добре за нахабство й невігластво.
Я попрямував до Анкера і в нього з приємністю виявив, що власника закладу ніхто не повідомляв про мою загибель. Ключ від моєї кімнати лежав десь на дні Сентського моря, проте в Анкера був дублікат. Я пішов нагору й відчув, як розслабився, побачивши знайому похилу стелю й вузьке ліжко. Усе припало тонким шаром пилу.
Можливо, ви думаєте, ніби після розкішних апартаментів у маєтку Алверона моя малесенька кімнатка з похилою стелею й вузьким ліжком видавалася тісною. Проте це було геть не так. Я заходився розбирати дорожню торбу та прибирати по кутках павутиння.
За годину мені вдалося відімкнути замок на скрині в ногах ліжка й розібрати речі, які я сховав. Я віднайшов свій наполовину розібраний гармонічний годинник і знічев’я погрався з ним, намагаючись пригадати, розбирав я його перед цим чи збирав наново.
Відтак, оскільки інших нагальних справ у мене не було, я знову пішов за річку. Зупинився в «Еоліяні», де мене зустрів Деох, відірвавши мене від землі в енергійних задушливих обіймах. Я так довго був у дорозі, провів стільки часу поміж незнайомців і ворогів, що забув, як воно — бути оточеним теплом товариських облич. Ми з Деохом і Станчіоном пили та обмінювалися байками, доки надворі не почало темніти. Тоді я покинув їх, дозволивши займатися своїми справами.