Елодін того семестру не викладав якогось курсу, проте я почав навчатись іменування індивідуально під його проводом. Тепер, коли я розумів, що його божевіллю властива певна закономірність, це відбувалося спокійніше.
Граф Треп був сам не свій від радощів, дізнавшись, що я живий, і влаштував вечірку з нагоди мого воскресіння, на якій мене з гордістю продемонстрували місцевій шляхті. Я замовив костюм спеціально для цього заходу і в пориві ностальгії обрав для нього кольори своєї старої трупи: зелений і сірий людей лорда Ґрейфоллов.
Після вечірки, за пляшкою вина у вітальні Трепа, я розповів йому про свої пригоди. Історію про Фелуріян опустив, оскільки знав, що він у неї не повірить. А ще я не міг розповісти йому про половину з того, що робив на службі в мейра. У результаті Треп вирішив, що Алверон нагородив мене доволі щедро. Я з цим не сперечався.
Розділ сто сорок п’ятий. Історії
Емброуза під час зимового семестру, на щастя, не було, та з настанням весни він повернувся, наче якийсь лютий перелітний птах. Невипадково наступного дня після його прибуття я пропустив усі заняття і присвятив цілий день створенню нового ґрама для себе.
Щойно сніг розтанув і земля знову стала твердою, я поновив відпрацювання кетану. Пам’ятаючи, яким дивним він здавався, коли я побачив його вперше, я займався цим в усамітненні серед лісу на північ від Університету.
Весняний семестр приніс нову вступну кампанію. Я прибув на свою співбесіду з колосальним похміллям і засиˊпався на кількох запитаннях. Мені призначили плату за навчання в розмірі вісімнадцяти талантів і п’яти, тож я дістав від Скарбника чотири таланти з хвостиком.
Продажі «Безкровного» просіли за зиму, позаяк до Університету навідувалося менше купців. Одначе коли сніги розтанули, а дороги просохли, ті нечисленні прилади, що накопичилися в Запасах, хутко продалися, принісши мені ще шість талантів.
Я не звик мати стільки грошей у своєму розпорядженні й визнаю, що трохи сказився з ними. У мене було шість комплектів одягу, який добре на мені сидів, і досхочу паперу. Я купував гарне темне чорнило з Аруе та придбав набір інструментів для гравіювання. У мене були дві пари взуття. Дві.
Я знайшов старезну, пошарпану іллійську оповідку, заховану в одній книгарні в Імрі. Власник книгарні вважав, що вона, повна малюнків вузлів, є щоденником моряка, і я купив її всього за півтора таланти. Невдовзі після того купив примірник «Героборіки», а тоді добув примірник «Терміґус Техіна», яким можна було користуватись як довідником, створюючи схеми у власній усамітненій кімнаті.
Я замовляв своїм друзям вечерю. Арі мала нові сукні та яскраві стрічки для волосся. І опісля в моєму гаманці ще лишалися гроші. Як дивно. Як чудово.
***
Ближче до середини семестру я почав чути знайомі історії. Історії про певного рудоволосого шукача пригод, який провів ніч із Фелуріян. Історії про блискучого молодого арканіста, наділеного силою Таборліна Великого. На це пішов не один місяць, але мої походеньки у Вінтасі, передаючись миля за милею з вуст у вуста, таки дійшли до Університету.
Нарешті довідавшись про ці історії, я, можливо, і справді трохи подовжив свій шейд і почав носити його частіше, ніж раніше. Можливо, упродовж наступних кількох витків я також витрачав непристойно багато часу в пивницях, де тихенько сидів і слухав історії. Можливо, навіть раз чи два докинув щось від себе.
Я ж, як-не-як, був молодий, і для мене було природно насолоджуватися скандальною славою. Я вважав, що з плином часу вона померкне. Чому б і не потішитися тоді трохи косими поглядами, які кидають мої однокашники? Чому б не насолодитися нею, поки вона є?
Чимало історій передусім розповідали, як я полював на бандитів і рятував юних дівчат. Але всі вони були не надто близькі до правди. Жодна історія не може подолати тисячу миль, передаючись із вуст в уста, і зберегти свою форму.
Хоча деталі різнилися, більшість із них ішла знайомим шляхом: треба було рятувати якихось жінок. Іноді мене наймав шляхтич. Іноді — стурбований батько, згорьований бургомістр або нетямущий констебль.
У більшості випадків я рятував двійко дівчат. Іноді — лиш одну, іноді їх було троє. Вони були найкращими подругами. Вони були матір’ю й донькою. Якось я чув одну історію, де їх було семеро. Всі були сестрами, прекрасними принцесами й незайманими. Ви знаєте такі історії.
Чимало варіацій було на тему того, від кого саме я рятував дівчат. Доволі популярними були бандити, однак траплялися й лихі дядьки, мачухи та блукальці. В одній історії я, як не дивно, рятував їх від адемських найманців. Знайшлися навіть один-два оґри.