Хоча іноді я таки рятував дівчат від трупи мандрівних музикантів, можу з гордістю сказати, що ніколи не чув історії, в якій їх викрали б едема ру.
Загалом ця історія мала котрийсь із двох фіналів. Перший: я кидався в бій, наче відважний принц, і бився на мечах, доки всі не гинули, тікали чи каялися належним чином. Другий фінал був популярніший. У ньому я прикликав вогонь і блискавку з неба, мов Таборлін Великий.
У моїй улюбленій версії історії я зустрів на дорозі добродійного мідника. Поділився з ним вечерею, і він розповів мені про двох дітей, викрадених із ферми неподалік. Перш ніж я пішов, він продав мені яйце, три залізні цвяхи й потертий плащ, який міг робити мене невидимим. Я скористався цими речами та своєю неабиякою тямкою, щоб урятувати дітей із пазурів хитрого й голодного трау.
Проте, хоча та оповідка мала багато версій, набагато популярнішою була історія про Фелуріян. Пісня, яку я написав, також помандрувала на захід. А позаяк пісні тримають форму краще, ніж історії, деталі моєї зустрічі з Фелуріян були помірно близькі до істини.
Коли Віл і Сім спробували витиснути з мене деталі, я розповів їм усю історію. Мені не відразу вдалося переконати їх, що я кажу правду. Точніше, не відразу вдалося переконати Сіма. Віл чомусь був цілком готовий змиритися з існуванням Фею.
Я не ставив цього Сімові на карб. Я сам поставив би грубі гроші на те, що Фелуріян не існує, доки її не побачив. Насолоджуватись історією — це одне, а сприймати її як правду — це геть інше.
***
— Насправді, — задумливо проказав Сім, — питання полягає в тому, скільки тобі насправді років.
— Це я знаю, — відповів Вілем із похмурою гордістю людини, яка відчайдушно вдає, ніби вона не п’яна. — Сімнадцять.
— Ах-х-х-х… — Сім драматично здійняв палець. — Хто б міг подумати, авжеж?
— Про що ти? — запитав я.
Сім нахилився вперед на стільці.
— Ти пішов до Фею, провів там певний час, а тоді покинув його й виявив, що минуло всього три дні, — промовив Сім. — Це означає, що ти старший усього на три дні? Чи ти зістарів, поки був там?
Якусь мить я мовчав, а тоді визнав:
— Я про це не думав.
— В історіях, — зауважив Вілем, — хлопці йдуть до Фею й повертаються звідти чоловіками. Це вказує на те, що люди старішають.
— Якщо судити з історій, — мовив Сім.
— А з чого ще? — запитав Віл. — Чи ти зазирнеш до «Марлокового компендіуму феноменів фейрі»? Знайди мені таку книжку, і я посилатимуся на неї.
Сім згідливо стенув плечима.
— Отже, — промовив Віл, повернувшись до мене. — Як довго ти там був?
— Важко сказати, — зізнався я. — Там не було ні дня, ні ночі. А спогади в мене трохи дивні, — я замислився на одну довгу мить. — Ми десятки десятків разів розмовляли, плавали, їли, трохи дещо досліджували. І, ну… — я зупинився, щоб багатозначно прокашлятися.
— Дуркували, — припустив Віл.
— Дякую. І чимало дуркували на додачу, — я порахував навички, яких мене навчила Фелуріян, а тоді збагнув, що вона не могла навчати мене більш як двох чи трьох на день…
— Минуло щонайменше зо два місяці, — сказав я. — Я поголився один раз — чи, може, двічі? Цього часу мені достатньо, щоби трохи відростити бороду.
Тут Віл закотив очі та провів долонею по власній темній шалдійській бороді.
— Нічого подібного до твого чудового лицеведмедя, — сказав я. — Та все ж моя зросла щонайменше двічі чи тричі.
— Отже, щонайменше два місяці, — промовив Сім. — Але як довго це могло тривати?
— Три місяці? — Скільки історій ми розповіли одне одному? — Чотири-п’ять місяців? — я згадав, як повільно нам довелося переносити мій шейд із зоряного сяйва до місячного, а звідти — до вогняного. — Рік? — я згадав той безрадісний час, коли видужував після зустрічі із Ктей. — Я певен, що це було не довше, ніж рік… — мій голос звучав і близько не так упевнено, як мені хотілося б.
Вілем здійняв брову.
— Що ж, тоді з днем народження, — він підніс келих у мій бік. — Або з днями народження — залежить від ситуації.
Розділ сто сорок шостий. Невдачі
Під час весняного семестру я зазнав кількох невдач.
Перша з них була невдачею передусім у моїх очах. Я очікував, що вивчити іллійську буде відносно легко. Але це виявилося максимально далеко від правди.
За кілька днів я вивчив темську досить добре, щоб захиститися в суді. Однак темська мова дуже впорядкована, а я вже знав дещицю про неї з попереднього навчання. І, можливо, найважливіше: між темською й атурською існує чимало збігів. У них для письма використовують однакові знаки і чимало слів споріднені.