Чолов’яга примружився.
— Оссел? — поволі проказав він, а тоді на його обличчі відбилося впізнавання. — Тоїсь пацан барона Оссела?
Я самовдоволено кивнув.
— Найстарший власною персоною. Такий багатій, як він, має добряче заплатити за листа від своєї любаски. Мо, навіть цілий нобл.
Він придивився до листа і сторожко сказав:
— Мо, й так. Але диви. Тут же нічо не пише, крім як «Університет». Я там бував. Він чималий.
— А пацан барона Оссела не буде спати у бляшаній халупі, — сердито промовив я. — Спитай у когось, який там найшикарніший заклад, то там він і буде.
Чоловік кивнув самому собі, несвідомо потягнувшись однією рукою до гаманця.
— Я, мабуть, міг би й узяти його в тебе, — неохоче сказав. — Але тіки за чвертьбіт. Я ж однаково ризикую.
— Та зглянься! — жалюгідно запротестував я. — Я провіз його за вісімсот миль! Це шось та й стоє!
— Гаразд, — погодився він і витягнув із гаманця монети. — Тоді дам тобі три біти.
— Я хочу пів раунда, — буркнув я.
— Візьмеш три біти, — відказав чоловік і простягнув брудну руку.
Я вручив йому листа.
— Не забудь сказати йому, шо це від благородної дами, — сказав, повернувшись, щоб піти. — Шмаркля грошовита. Скажу тобі от шо: здери з нього скіки зможеш.
Я покинув площу, а тоді розправив плечі та зняв капелюха. Витягнув шейд із дорожньої торби та з легкістю закутав у нього плечі. Я засвистав, а йдучи повз старого лисого жебрака, повернув йому капелюха й дав три біти на додачу.
***
Уперше почувши, які історії розповідають про мене в Університеті, я думав, що вони не ходитимуть довго. Думав, що вони раптово поширяться, а тоді так само швидко стихнуть, наче вогонь, що повністю спалив хмиз.
Але не так сталося, як гадалося. Оповідки про те, як Квоут рятував дівчат і ділив ліжко з Фелуріян, мішалися й перемежалися із зернятками правди та абсурдними побрехеньками, які я розповсюдив, щоб зміцнити свою репутацію. Хмизу було вдосталь, тож історії кружляли й ширилися, наче пожежа в кущах, яку підганяє сильний вітер.
Чесно кажучи, я не знав, веселитися мені варто чи тривожитися. Коли я приходив до Імрі, люди показували на мене пальцями й перешіптувалися. Моя скандальна слава розрослася так, що я просто не міг спокійно перетнути річку й нищечком послухати, що розповідають люди.
Зате Тарбієн був розташований за сорок миль звідти.
Покинувши Гуртоправську площу, я повернувся до кімнати, яку винайняв у одному з непоганих районів Тарбієна. У цій частині міста вітер з океану усував сморід і пил, тож повітря здавалося прохолодним і чистим. Я наказав принести води для купання і в пориві марнотратства, від якого мені молодшому пішла б обертом голова, заплатив три гроші за те, щоб носій відніс мій одяг до найближчої шалдійської пральні.
А тоді, знову чистий і з приємним запахом, спустився до пивниці.
Шинок я добирав ретельно. Він був не розкішний, але й не сумнівний. Пивниця мала низьку стелю та інтимну атмосферу. Заклад стояв на розі двох найпопулярніших доріг Тарбієна, і я бачив, як шалдійські торгівці спілкуються з іллійськими моряками й вінтськими фургонниками. Ідеальне місце для історій.
Невдовзі я вже принишкнув у кінці шинкваса, слухаючи, як убив Чорного Звіра Требона. Я був приголомшений. Насправді я вбив у Требоні ошалілого дракуса, та Ніна, завітавши до мене рік тому, не знала мого імені. Моя репутація, зростаючи, якимось робом промайнула через містечко Требон і забрала із собою ту історію.
Там, біля шинкваса, я дізнався багато чого. Судячи з усього, мені належить перстень із бурштину, здатний підбивати під мою волю демонів. Я можу пити цілу ніч і не зіткнутися з жодними негативними наслідками. Замки відчиняються від найлегшого мого дотику, а ще я маю плащ, повністю виготовлений із павутиння й тіней.
Тоді я також уперше почув, як хтось називає мене Квоутом Таємничим. Вочевидь, це назвисько було не нове. Почувши його, купка чоловіків, які слухали ту історію, просто схвально кивнула.
Я дізнався, що Квоут Таємничий знає слово, здатне зупиняти стріли в повітрі. Кров у Квоута Таємничого йде лише тоді, як його ріже ніж, виготовлений із незагартованого чавуну.
Юний клерк наближався до драматичного завершення історії, і мені було по-справжньому цікаво, як я зупиню демонічне чудисько, якщо мій перстень розтрощений, а плащ із тіней майже повністю згорів. Але щойно я вдерся у требонську церкву, розтрощивши її двері чарівним словом і одним-єдиним ударом голою рукою, розчахнулися двері до шинку, перелякавши всіх сильним ударом об стіну.