Вуста Денни склалися в ідеальне здивоване «о», і вона присоромлено піднесла одну руку до волосся.
— Ти можеш її прочитати? — вимовила вона так, ніби не вірила власним вухам. На її обличчі відобразилася дрібка жаху. — Тейлу милосердний, є хоч щось таке, чого ти не знаєш?
— Я вивчав іллійську, — пояснив я. — Принаймні намагався. Тут шість пасом, а не чотири, проте вона дуже схожа на розповідний вузол, чи не так?
— Дуже схожа? — повторила Денна. — Та збіса більше, ніж дуже схожа, — її пальці смикнули за відрізок блакитної нитки на кінці кіски. — Зараз навіть іллійці майже не знають іллійської, — мовила вона собі під носа, явно роздратована.
— Знання в мене нікудишні, — уточнив я. — Я просто знаю деякі слова.
— Та й навіть ті, хто нею розмовляє, не морочаться з вузлами, — вона скосила на мене сердитий погляд. — І читати їх треба пальцями, а не дивлячись на них.
— Я здебільшого мусив учитися, роздивляючись малюнки у книжках, — пояснив я.
Денна нарешті розв’язала блакитну нитку й заходилася розплітати косу, пригладжуючи пасма швидкими пальцями.
— Не треба було це робити, — сказав я. — Раніше мені подобалося більше.
— Та в цьому ж і суть, хіба ні? — Денна підвела погляд на мене й гордо задерла підборіддя, розтрушуючи волосся. — Отак. Що думаєш тепер?
— Думаю, що мені вже лячно робити тобі компліменти, — сказав я, не зовсім розуміючи, що зробив не так.
Її настрій трохи пом’якшився, роздратування вщухло.
— Це просто ніяково. Я ніколи не очікувала, що хтось зуміє її прочитати. Як ти почувався б, якби хтось побачив тебе з табличкою, на якій був би напис: «Я блискучий і прекрасний»?
Запала тиша. Поки вона не встигла стати ніяковою, я сказав:
— Я відвертаю тебе від якихось справ, які не терплять?
— Хіба що від спілкування зі сквайром Страготою, — Денна зневажливо показала рукою туди, де був її супровідник-утікач.
— Він був нетерплячий? — я відповів напівусмішкою та здійняв брову.
— Усі чоловіки так чи інакше нетерплячі, — промовила вона з удаваною строгістю.
— Отже, вони досі тримаються за свою книгу?
Деннине личко стало сумним, і вона зітхнула.
— Колись я сподівалася, що з віком вони махатимуть рукою на книгу. А натомість довідалася, що вони просто перегортають сторінку. — Вона підняла долоню, виставляючи двійко перснів. — Тепер замість руж вони дають злото, щоб дух свій витягнуть з болота.
— Принаймні чоловіки, які тобі докучають, мають гроші, — спробував я її втішити.
— Кому потрібні докучливі чоловіки? — зауважила Денна. — Байдуже, чесно вони збагатилися чи ні.
Я заспокійливо поклав долоню їй на руку.
— Я раджу цим горе-мисливцям простити: як бачать вони, що тебе не зловити, то хочеться їм тебе підкупити.
Денна захоплено поаплодувала.
— Благання про милосердя до ворогів!
— Я просто звертаю увагу на те, що ти сама не від того, щоб дарувати подарунки, — відповів я. — І знаю це сам.
Її очі посуворішали, і вона захитала головою.
— Є велика різниця між подарунком, піднесеним просто так, і подарунком, який має прив’язати тебе до чоловіка.
— У цьому є частка правди, — визнав я. — Із золота зробити ланцюг так само легко, як із заліза. Та все ж важко поставити чоловікові на карб бажання тебе прикрасити.
— Так, важко, — відповіла вона з усмішкою, що одночасно була іронічною та стомленою. — І часто-густо вони без прикрас висловлюють доволі неґречні пропозиції, — вона поглянула на мене. — А що ти? Ти хотів би, щоб я була прикрашена чи ходила без прикрас?
— Я над цим замислювався, — промовив я з потаємною усмішкою, знаючи, що надійно сховав її перстень у своїй кімнаті в Анкера. Я демонстративно оглянув Денну. — І те, й те має свої переваги, але золото не для тебе. Ти надто яскрава, щоб тебе полірувати.
Денна взяла мене за передпліччя та стиснула його, обдарувавши мене люблячою усмішкою.
— Ох, мій Квоуте. Я за тобою скучила. Одна з двох причин, чому я повернулася до цього куточка світу, — це надія знайти тебе, — вона підвелася та простягнула мені руку. — Ну ж бо, забери мене від усього цього.
Розділ сто сорок восьмий. Історії каменів
Під час тривалої поїздки назад до Імрі ми з Денною говорили про сотню різних дрібниць. Вона розказувала мені про міста, які бачила: Тінуе, Вартерет, Анденіван. Я розповів їй про Адемре й показав кілька слів жестової мови.
Вона подражнила мене через те, як зростала моя слава, а я розповів їй правду, що ховається за історіями. Розповів, як зійшли нанівець стосунки з мейром, і вона належно розлютилася за мене.