Це був ідеальний камінь для загоряння, гладенький базальт, темний, як Деннині очі. Білизна` її шкіри й надміру відвертої сорочки різко контрастували з ним, такі яскраві, що на них важко було дивитися. Вона лягла на спину й розкинула волосся, щоб обсохло. Його мокрість виділилася на тлі каменя візерунком, у якому читалось ім’я вітру. Денна заплющила очі й підставила лице сонцю. Вона була така вродлива, так бездоганно розслабилася, що до неї не дорівнялася б сама Фелуріян.
Я теж попрямував до берега і зняв із себе промоклі сорочку й жилет. Довелося задовольнитися мокрими штанами, позаяк я не мав жодної іншої одежини.
— Що тобі каже цей камінь? — запитав я, щоб заповнити тишу, розклавши свою сорочку на сірокамені поряд із сукнею Денни.
Денна провела однією рукою по гладенькій поверхні каменя й заговорила, не розплющуючи очей:
— Цей каже мені, як воно — жити у воді, але не бути рибою, — вона потягнулася, мов кішка. — Будь ласка, принеси сюди кошик.
Я взяв його і побрів до Денни, рухаючись поволі, щоб не бризкатися. Вона лежала бездоганна та спокійна, неначе заснула. Однак її вуста у мене на очах вигнулися в усмішці.
— Ти тихий, — зауважила Денна. — Але я за запахом розумію, що ти стоїш поряд.
— Сподіваюся, він не поганий.
Вона злегка мотнула головою, так і не розплющивши очей.
— Ти пахнеш засушеними квітами. Чудними прянощами, які тліють і от-от запалають.
— А ще я, гадаю, пахну річковою водою.
Вона потягнулася знов і невимушено всміхнулася, демонструючи бездоганну білизнý зубів, бездоганну рожевість губ. Трохи змінила положення на камені. Можна було подумати, ніби вона звільняє місце для мене. Можна було подумати. Я замислився, чи не приєднатися до неї. Каменя було достатньо для двох людей, готових лежати поряд…
— Так, — сказала Денна.
— Що — «так»? — запитав я.
— Це відповідь на твоє запитання, — пояснила вона й нахилила обличчя в мій бік, так і не розплющивши очей. — Зараз ти поставиш мені запитання, — трохи посунулася на камені. — Відповідь на нього — «так».
І як це треба було сприймати? Чого просити? Цілунку? Чогось більшого? Чого просити вже занадто? Чи не випробування це? Я знав, що, попросивши забагато, лише відлякаю її.
— Я тут думав, чи не зволиш ти трішки посунутися, — лагідно промовив я.
— Так, — вона посунулася знову, звільняючи більше місця поряд із собою. А тоді розплющила очі й вирячила їх, побачивши, як я стою над нею без сорочки. Позирнула вниз і розслабилася, побачивши мої штани.
Я засміявся, проте, зауваживши її шокований вигляд і вирячені очі, знову насторожився. Поставив кошик на місце, яке думав зайняти сам.
— І про що ж ви думали, моя пані?
Денна трохи зашарілася, зніяковівши.
— Не думала, що ти з тих, хто приносить дівчині обід, бігаючи без нічого, — злегка стенула плечима, поглянула на кошик і на мене. — Але мені ти таким подобаєшся. Мій власний, оголений до пояса раб, — знову заплющила очі. — Погодуй мене полуницями.
Я радо послухався, і так ми провели другу половину дня.
***
Обід уже давно закінчився, а сонце нас висушило. Я вперше від нашої суперечки в Северені відчув, що в нас усе гаразд. Тиша вже не лежала довкола нас ямами на дорозі. Я знав, що достатньо було просто терпляче зачекати, доки напруження не зникне.
Поки день поволі минав, я зрозумів, що настав слушний час, щоб порушити тему, яку я так довго не дозволяв собі зачіпати. Я бачив тьмяну зелень старих синців на передпліччях Денни, залишки рельєфного рубця в неї на спині. На нозі вище коліна в неї був шрам, досить свіжий, щоб червоніти крізь білу сорочку.
Достатньо було просто запитати про них. Якщо сформулювати все обережно, вона визнає, що дістала це від покровителя. А далі її буде просто розговорити. Переконати, що вона заслуговує на краще. Що жодні його пропозиції для неї не варті цього насильства.
І я вперше в житті мав змогу запропонувати їй вихід. З акредитивом від Алверона й роботою у Промислі гроші ніколи не будуть для мене проблемою. Вперше в житті я був заможний. Міг допомогти їй утекти…
— Що трапилося з твоєю спиною? — тихо запитала Денна, втрутившись у потік моїх думок. Вона досі напівлежала на своєму камені, тимчасом як я спирався на нього, зануривши ноги у воду.