— Що? — перепитав я, несвідомо повернувшись і описавши дурнувате півколо.
— У тебе шрами по всій спині, — лагідно пояснила Денна. Я відчув, як одна її холодна рука торкнулася моєї нагрітої сонцем шкіри, проводячи по ній лінію. — Я спершу й не здогадалася, що то шрами. Вони гарні, — провела ще одну лінію вниз по моїй спині. — Неначе якась велетенська дитина прийняла тебе за папірець і потренувалася писати на тобі літери срібним пером.
Денна прибрала руку, і я повернувся до неї обличчям.
— Звідки вони в тебе взялися? — запитала вона.
— Я напоровся на неприємності в Університеті, — дещо розгублено промовив я.
— Тебе відшмагали? — сказала вона, не вірячи власним вухам.
— Двічі, — відповів я.
— І ти досі там? — запитала Денна таким тоном, ніби досі не могла в це повірити. — Після того як із тобою зробили таке?
Я знизав плечима і сказав:
— На світі є й дещо гірше за шмагання. Того, чого навчають тут, я не можу навчитися більше ніде. Коли я чогось хочу, знадобиться щось більше, ніж трохи крові, щоб…
І лише тоді до мене дійшло, що я кажу. Мене шмагали майстри. Її бив покровитель. І ми обоє залишалися з ними. Як я міг переконати її, що моя ситуація інакша? Як я міг умовити її піти?
Денна з цікавістю поглянула на мене, схиливши голову набік.
— Що буває, коли ти чогось хочеш?
Я знизав плечима.
— Просто хотів сказати, що мене нелегко віднадити.
— Чула таке про тебе, — відповіла Денна, багатозначно позирнувши на мене. — Багато дівчат у Імрі кажуть, що тебе набагато легше знадити, — вона сіла й почала сунутися до краю каменя. Поки вона рухалася, її біла сорочка скручувалася й поступово задиралася на ногах.
Я вже надумав сказати дещо про її шрам, сподіваючись, що ще можна буде завести розмову про її покровителя, аж раптом помітив, що Денна припинила рухатись і стежить за мною, поки я витріщаюся на її голі ноги.
— Що саме вони кажуть? — запитав я — не з цікавості, а радше просто так, аби не мовчки.
Вона знизала плечима.
— Дехто вважає, що ти намагаєшся переполовинити жіноче населення Імрі, — трохи наблизилася до краю каменя. Її сорочка посунулася, відвертаючи увагу.
— Слово «переполовинити» вказує на кожну другу, — сказав я, намагаючись обернути все на жарт. — Це трохи зависока планка навіть для мене.
— Це дуже заспокоює, — сказала Денна. — Чи всім їм ти пропонуєш п… — вона тихенько охнула, з’їхавши з каменя, та зупинилася тієї ж миті, коли я потягнувся, щоб їй допомогти.
— Що пропоную? — запитав я.
— Троянди, йолопе, — різко відповіла вона. — Чи цю сторінку ти вже перегорнув?
— Хочеш понесу тебе? — спитав я.
— Так, — погодилася вона.
Але не встиг я до неї потягнутись, як Денна остаточно з’їхала у воду. І поки вона їхала, її сорочка непристойно високо зібралася. Вода дійшла Денні до коліна, зовсім трохи намочивши полу сорочки.
Ми повернулися до сірокаменя й мовчки натягнули на себе вже висохлий одяг. Денна занепокоїлася через мокрість на полі сорочки.
— А знаєш, я міг би тебе понести, — тихо сказав я.
Денна притиснула долоню тильним боком до лоба.
— І знову сім слів, я млію! — почала обмахуватися другою рукою. — І що тут робити?
— Кохати мене.
Я хотів вимовити це найлегковажнішим тоном, на який був здатен. Подражнитись. Обернути це на жарт. Але припустився помилки: заговоривши, поглянув у її очі. Вони відвернули мою увагу, і слова, зірвавшись із моїх вуст, прозвучали геть не так, як я хотів.
Одну скороминущу мить Денна вдивлялася мені в очі із зосередженою ніжністю. А тоді один кутик її рота вигнувся в сумовитому усміху.
— О ні, — промовила вона. — Ця пастка не для мене. Я не буду однією з багатьох.
Я зціпив зуби, опинившись десь між спантеличенням, зніяковінням і страхом. Я був надто зухвалий і напартачив, як завжди й боявся. І коли тільки я перестав контролювати розмову?
— Прошу? — перепитав дурнувато.
— Дарма просиш, — Денна поправила на собі одяг, рухаючись незвично скуто, і провела долонями крізь волосся, а тоді заплела його в товсту косу. Її пальці сплели окремі пасма докупи, і якусь мить я міг чітко прочитати: «Не говори до мене».
Може, я й тугодум, але навіть я можу прочитати такий очевидний знак. Я стулив рота, притримавши наступну репліку при собі.
Тут Денна побачила, як я роздивляюсь її волосся, і присоромлено прибрала руки, не зав’язавши коси. Її волосся швидко розкрутилося й вільно попадало довкола пліч. Вона витягнула руки перед собою й почала нервово крутити один зі своїх перснів.