Я ліниво потицяв у шматочок картоплі в супі, не знаючи, що й думати.
— Напевно, річ тут не лише у відданості, — зауважив Сім. — Заради цієї дівчини Квоут перевернув би світ догори дриґом. Ти ж це бачиш, так?
Фела зміряла мене довгим поглядом і тихо сказала:
— Мабуть, так.
— А якщо ти це бачиш, то й Денні це має бути до снаги, — розважливо відзначив Сіммон.
Фела хитнула головою.
— Це легко побачити лише тому, що я досить далеко.
— Кохання сліпе? — Сім засміявся. — І це — та порада, яку ти можеш запропонувати? — він закотив очі. — Я тебе благаю…
— Я ніколи не казав, що закоханий, — утрутився я. — Ніколи. Вона збиває мене з пантелику, і вона мені до вподоби. Але далі це не заходить. А як інакше? Я знаю її недостатньо добре, щоб серйозно твердити про любов. Як я можу любити те, чого не розумію?
Вони на мить мовчки витріщилися на мене. А тоді Сім по-хлопчачому розреготався, неначе я щойно сказав найбільшу дурницю, яку він коли-небудь чув. Узяв Фелу за руку й поцілував її просто в багатогранний кам’яний перстень.
— Ти виграла, — сказав Сім Фелі. — Кохання сліпе, а також глухоніме. Я більше ніколи не сумніватимусь у твоїй мудрості.
***
Позаяк мені досі було недобре, я пішов шукати майстра Елодіна і врешті побачив, що він сидить під деревом у невеличкому садку поряд зі Стайнями.
— Квоуте! — він ліниво помахав рукою. — Ходи сюди. Сідай, — підштовхнув до мене ногою миску. — Поїж винограду.
Я взяв кілька виноградин. Свіжі фрукти вже перестали бути для мене рідкістю, але виноград однаково був чудовий, іще трохи — і перезрів би. Я задумливо пожував. Мій розум досі не зміг виплутатися з думок про Денну.
— Майстре Елодін, — поволі проказав я. — Що ви подумали б про людину, яка постійно змінює власне ім’я?
— Що? — він раптом сів. Його очі стали ошалілими й переляканими. — Що ти накоїв?
Його реакція заскочила мене зненацька, і я підняв руки, захищаючись.
— Нічого! — наполіг я. — Це не я. Це одна моя знайома дівчина.
Елодінове обличчя стало попелясто-блідим.
— Фела? — запитав він. — О ні. Ні. Вона нічого такого не зробила б. Вона занадто розумна для цього, — здавалося, він відчайдушно намагається переконати самого себе.
— Я зараз не про Фелу, — заперечив я. — Я про одну молоду дівчину, яку знаю. Варто мені тільки відвернутись, як вона обирає собі інше ім’я.
— О, — вимовив Елодін і розслабився. Відкинувся на дерево й тихо розсміявся. — Називальні імена, — проказав він із добре відчутним полегшенням. — Кістки Господні, хлопче, а я вже думав… — Елодін замовк і похитав головою.
— Що ви думали? — спитав я.
— Та нічого, — байдужливо відповів він. — Отже… Що там із дівчиною?
Я знизав плечима. Вже почав шкодувати, що взагалі про це заговорив.
— Мені просто було цікаво, що ви сказали б про дівчину, яка постійно міняє ім’я. Варто мені тільки відвернутись, як вона обирає собі інше. Діана. Донна. Даян.
— Вона, як я розумію, не якась утікачка? — запитав Елодін, усміхнувшись. — На неї не полюють. Вона не силкується ухилитися від залізного закону Атуру. Не щось таке?
— Наскільки я знаю, ні, — сказав я, також трохи усміхнувшись.
— Це може вказувати на те, що вона не знає, хто вона така, — відповів він. — Або знає, та це їй не подобається, — Елодін підвів погляд і задумливо потер носа. — Це може вказувати на неспокій і невдоволення. Це може означати, що в неї мінлива натура і вона підлаштовує ім’я під неї. Або що вона змінює ім’я, надіючись стати іншою людиною.
— Це все дурниці, — сердито промовив я. — Це все одно що сказати, буцімто ви знаєте, що ваш суп або гарячий, або холодний. Що яблуко або солодке, або кисле, — я набурмосився на Елодіна. — Це просто вигадливий спосіб сказати, що ви нічого не знаєте.
— Ти не питав мене, що я знаю про таку дівчину, — відзначив він. — Ти питав мене, що я сказав би про таку дівчину.
Я знизав плечима, бо вже стомився від цієї теми. Ми мовчки поїли винограду, дивлячись, як снують туди-сюди студенти.
— Я знову покликав вітер, — повідомив я, збагнувши, що ще не розповідав про це Елодінові. — У Тарбієні.
Тут він повеселішав.
— Що, справді? — перепитав і, повернувшись, очікувально поглянув на мене. — Охоче про це послухаю. В усіх подробицях.
Елодін був ідеальним слухачем, уважним і завзятим. Я розповів усю історію, не втримавшись від кількох драматичних зворотів. Наприкінці я зрозумів, що мій настрій суттєво покращився.