Ми зупинилися біля «Еоліяна». Денни там не було, та я натомість забрав Деоха, і ми подалися до «Королівської зброї», закладу з тих, яких нізащо не міг собі дозволити жоден пристойний студент. Швейцар насмішкувато оглянув нашу строкату компанію, неначе хотів запротестувати, але Треп насупився максимально по-джентльменськи та спокійно провів нас усіх усередину.
А тоді почався такий вечір приємного розгулу, що відтоді я, мабуть, і не бачив нічого подібного. Ми їли й пили, а я радо за все платив. Вода на столі була лише в мисках для миття рук. У наших келихах були лише старі вінтські вина, темний скатен, холодний метеґлін, солодкий бранд, і пили ми виключно за примху Гемма.
Розділ сто п’ятдесят перший. Замки
Квоут глибоко вдихнув і кивнув самому собі.
— На цьому й зупинімося, — сказав він. — Я вперше в житті мав гроші в кишені. Був оточений друзями. Це добре місце, щоб закінчити на сьогодні, — він ліниво потер руками, неуважно масажуючи правицею лівицю. — Якщо продовжимо, знову стане невесело.
Хроніст узяв невисокий стосик дописаних сторінок і поплескав ними по столу, розправляючи їхні кутики, а тоді поклав зверху наполовину дописану сторінку. Розкрив свою шкіряну сумку, вийняв яскраво-зелений вінок із падубу й засунув усередину аркуші. Відтак закрутив чорнильницю й заходився повністю розбирати й чистити перо.
Квоут устав і потягнувся. Тоді зібрав порожні тарілки та склянки й відніс їх на кухню.
Баст просто сидів із порожнім виразом обличчя і не ворушився. Здавалося, він практично не дихає. За кілька хвилин Хроніст почав кидати погляди в його бік.
Квоут повернувся до зали й насупився.
— Басте, — озвався він.
Баст неквапом перевів погляд на чоловіка за шинквасом.
— Шепові поминки ще тривають, — сказав Квоут. — Прибирання сьогодні небагато. Чому б тобі не піти туди на кінець? Тебе радо приймуть…
Баст замислився на мить, а тоді хитнув головою.
— Не думаю, Реші, — промовив беземоційним голосом. — Правду кажучи, настрою в мене нема, — він відштовхнувся від стільця та пройшов через усю залу до сходів, не зазирнувши жодному з присутніх у вічі. — Я просто піду спати.
Різкі звуки його кроків поступово затихли вдалині, а відтак стало чутно, як зачиняються двері.
Хроніст провів його поглядом, а тоді повернувся до рудоволосого чоловіка за шинквасом.
Квоут теж дивився на сходи. Очі в нього були стурбовані.
— У нього просто був непростий день, — сказав він так, ніби звертався не лише до свого гостя, а й до самого себе. — Завтра в нього все буде гаразд.
Витерши руки, Квоут обійшов шинквас і попрямував до парадних дверей.
— Вам нічого не треба перед сном? — запитав він.
Хроніст мотнув головою й заходився збирати перо назад.
Шинкар замкнув парадні двері великим латунним ключем, а тоді повернувся до Хроніста.
— Залишу це в замку для вас, — сказав. — На той випадок, якщо ви рано прокинетесь і захочете прогулятись абощо. Я зараз здебільшого сплю не надто багато, — він торкнувся свого обличчя збоку, там, де на щелепі вже починав виділятися синець. — Але сьогодні, можливо, зроблю виняток.
Хроніст кивнув і завдав собі на плечі сумку. Відтак обережно підібрав свій вінок із падубу й пішов угору сходами.
Залишившись у загальній залі наодинці, Квоут методично замів підлогу, не оминувши жодного кутка. Закінчив із посудом, промив столи й шинквас, а також загасив усі лампи, крім однієї, через що зала стала напівтемною й повною непевних тіней.
Якусь мить він дивився на пляшки за шинквасом, а тоді повернувся й сам неквапом подався нагору.
***
Баст поволі ввійшов до своєї кімнати й зачинив за собою двері.
Він тихо пройшов крізь темряву і став перед каміном. Від вогню, що був там уранці, не зосталося нічого, крім попелу й золи. Баст відкрив скриньку для дров, але в ній не було нічого, крім товстого шару дрібно порізаної соломи й трісок на дні.
Тьмяне світло з вікна виблискувало в його темних очах і осявало контури його обличчя, поки він стояв нерухомо, ніби намагаючись вирішити, що робити. За мить відпустив кришку скрині, закутався в ковдру й зігнувся на маленькому диванчику перед порожнім каміном.
Він довго сидів там, у пітьмі, з розплющеними очима.
За вікном щось ледь чутно завовтузилось. А далі — нічого. Потім — ледь чутне шкрябання. Баст повернувся й побачив, як серед ночі за вікном рухається темний силует.
Баст заціпенів, а тоді плавно покинув диван і став перед каміном. Він не зводив погляду з вікна, а його руки обережно обмацували згори камінну полицю.