— Поки я не забув: сьогодні прийдуть люди, щоб скористатися вашими послугами писаря.
Хроніст явно здивувався.
— Справді?
Коут кивнув і роздратовано зітхнув.
— Так. Звістка вже розійшлася, тож цьому нічим не зарадиш. Доведеться розбиратися з кожним окремо. На щастя, всі, хто має дві здорові руки, будуть заклопотані в полях до опівдня, тож нам не доведеться цим перейматися до…
Пальці шинкаря незграбно ковзнули; гостролистова гілка зламалася, і в м’ясисту частину його великого пальця глибоко встромився шип. Рудоволосий чоловік не здригнувся й не вилаявся — лиш сердито набурмосився на свою руку, тимчасом як на пальці виступила краплинка крові, яскрава, наче ягода.
Шинкар, нахмурившись, підніс палець до рота. Сміятись йому вже явно перехотілося, а його очі стали суворими й темними. Він відкинув недоплетену гірлянду з гостролисту з такою демонстративною недбалістю, що це майже лякало.
Шинкар знову поглянув на Хроніста й абсолютно спокійно заговорив:
— Я хочу сказати, що треба розважливо скористатися своїм часом, перш ніж нам завадять. Але спершу вам, гадаю, знадобиться поснідати.
— Якщо це вас не обтяжить, — відповів Хроніст.
— Аж ніяк, — запевнив Коут, розвернувшись і попрямувавши на кухню.
Баст зі стурбованим обличчям провів його поглядом.
— Сидр потрібно зняти з пічки й поставити охолоджуватися ззаду, — голосно гукнув до нього Баст. — Остання партія вийшла більше схожою на варення, ніж на сік. А ще я, поки гуляв, відшукав трохи трав. Вони на бочці для дощової води. Огляньте їх і скажіть, чи не можна якісь із них з’їсти на вечерю.
Зоставшись у пивниці сам на сам, Баст і Хроніст одну довгу мить спостерігали один за одним із різних боків шинкваса. Не було чутно нічого, крім далекого гупання, з яким зачинялися задні двері.
Баст востаннє поправив вінець, який тримав у руках, і оглянув його з усіх боків. Підніс до обличчя, неначе задумав понюхати. Але натомість набрав повні легені повітря, заплющив очі й дихнув на листя гостролисту так обережно, що воно ледве заворушилося.
Розплющивши очі, Баст чарівливо, винувато всміхнувся й підійшов до Хроніста.
— Ось! — він простягнув чоловікові, що сидів, кільце з гостролисту.
Хроніст навіть не подумав його взяти.
Бастова усмішка не померкла.
— Ви не помітили, бо саме падали, — сказав він тихим, приглушеним голосом. — Але він навіть сміявся, коли ви полетіли. Три гарні смішки з глибини черева. Сміх у нього просто чудовий. Схожий на фрукти. Схожий на музику. Я не чув його вже багато місяців.
Баст іще раз простягнув кільце з гостролисту, сором’язливо всміхнувшись.
— Отже, це вам. Я застосував таку грамарику, яку міг. Тож він залишатиметься зеленим і живим довше, ніж можна подумати. Я зібрав гостролист як годиться й надав йому форми власноруч. Ходив, робив і рухався до цілі. — Він простягнув руку трохи далі, наче знервований хлопчисько з букетом. — Ось. Я роблю цей подарунок із власного вибору. Пропоную його без зобов’язань, оренди чи застави.
Хроніст невпевнено простягнув руку й узяв вінок. Оглянув його, крутячи в руці. У темно-зеленому листі виднілися самоцвітами червоні ягоди, і він був хитро сплетений так, щоб шипи визирали назовні. Хроніст обережно поклав вінець собі на голову, і той щільно сів йому на лоба.
Баст усміхнувся.
— Хай живе повелитель безладдя! — вигукнув він, підкинувши руки вгору. Радісно засміявся.
Коли Хроніст зняв корону, на його обличчі розтягнулась усмішка.
— Отже, — лагідно сказав він, поклавши руки собі на коліна, — це означає, що у нас усе гаразд?
Баст спантеличено схилив голову набік.
— Прошу?
Хроніст якось зніяковів.
— Те, про що ви говорили… вчора…
Баст явно здивувався.
— О ні! — серйозно промовив він, захитавши головою. — Ні. Аж ніяк. Ви належите мені до нутра кісток. Ви знаряддя моїх бажань, — Баст кинув погляд на кухню, і його обличчя набуло ображеного виразу. — А ви знаєте, чого я бажаю. Зробіть так, щоб він згадав: він не просто собі шинкар, який пече пироги.
Останнє слово Баст мало не виплюнув.
Хроніст ніяково засовався на стільці й відвів погляд.
— Усе одно не знаю, що можу зробити.
— Робіть що можете, — стиха відповів Баст. — Витягніть його із себе. Розбудіть його.
Останні слова він вимовив із жаром.
Баст поклав одну руку Хроністові на плече й ледь помітно примружив блакитні очі.
— Змусьте його згадати. Неодмінно.