Я відчув, що саме настав час зупинитись і обдумати, що робити далі з цим смердючим завданням. Ласерда наполягав на повному висвітленні. Він хотів повернутись до піщаної бурі, щоб продовжити випробовувати різні комбінації плівки та лінз, які б підійшли для зйомки в цих умовах.
Джо, наш водій старався зі всіх сил. Взагалі-то, його звали зовсім не Джо, але нам сказали так його називати. Перед цим у мене була розмова з представником компанії «Форд»
і коли ми згадали про водія, він сказав: «Його справжнє ім’я Стів, але ви називайте його Джо.»
«Чом би й ні?» сказав я, «Ми називатимемо його так, як тільки він захоче. Як щодо такого імені, як Зум?»
«Не піде,» сказав мужик з «Форд», «Має бути тільки Джо.»
Ласерда згодився і вже десь близько полудня він знову поїхав у пустелю, в супроводі нашого водія Джо. Я повернувся до приміщення нашого бару/казино, яке насправді було Збройним Клубом «Мінт», де я почав багато пити, багато думати і робити багато записів.
6. Ніч у місті… Сутичка в «Дезерт Інн»… Наркотичне безумство в «Цирку»…
Субота, північ… Спогади тієї ночі дуже розмиті. Все, на що я можу спиратись, це повні кишені візитівок і серветок, вкритих записами. Ось один з них: «Знайти мужика з «Форда», попросити тачку для висвітлення подій… фото?.. Ласерда, подзвонити… чому не вертоліт?... Сісти на телефон, натиснути на гівнюків… вставити їм мізки.»
На іншій серветці написано: «Заглянути в ’Stopless and Topless’ на бульварі Парадиз… секс у Лос-Анджелесі; оргії в Лос-Анджелесі… Лас-Вегас – це товариство озброєних дрочунів/ головне тут – це азартні ігри/ секс на додачу/ дивна поїздка для транжир… хауз – шлюхи для переможців, а невдахи нехай дрочать.»
Давним-давно, коли я ще жив у Біг Сур, трохи далі від Лайонел Олей, у мене був друг, котрий полюбляв їздити до Ріно, щоб пограти в кості. Він тримав магазин спортивних товарів у Кармелі. Якось сталося так, що він їздив туди кожного вікенду три тижні підряд і виграв пристойну суму грошей. Після трьох поїздок він мав близько 15 000 баксів, тож вирішив пропустити четверту поїздку, а замість цього запросив друзів на обід у ресторан «Nepenthe». «Треба завжди виходити з гри переможцем,» пояснив він. «І, крім того, туди далеко їхати.»
В понеділок зранку він отримав дзвінок з Ріно – йому телефонував директор казино, яке він обіграв. «Нам не вистачало вас на цих вихідних,» сказав директор. «Круп’є сумували.»
«Не питання,» відповів мій друг.
Тож наступного уїкенду він полетів до Ріно в приватному літаку разом з другом і двома дівками – всі як «особливі гості» директора. Все, здавалось би, в порядку…
А у понеділок зранку то й же літак, але тепер вже у власності казино, привіз його назад у аеропорт Монтерею. Пілот позичив йому десять центів на дзвінок другу, щоб той забрав його у Кармел. На ньому висіло 30 000 баксів боргу, а вже за два місяці його яйця притис один з найкрутіших кредиторів світу.
Тож, він продав свій магазин, але цього було не достатньо. Вони обіцяли трохи почекати, стверджував він – але невдовзі йому делікатно натякнули, що краще б він узяв кредит і виплатив усю суму відразу.
Азартні ігри – крупний бізнес і на фоні Лас-Вегасу Ріно здається бакалійною крамницею біля супермаркету. Невдахи вважають Лас-Вегас найпідлішим місцем на планеті.
Ще рік тому на окраїні Лас-Вегасу висів великий біл-борд з написом:
НЕ ТОРГУЙТЕ МАРИХУАНОЮ!
В НЕВАДІ: ЗА ЗБЕРІГАННЯ – 20 РОКІВ,
ЗА ПРОДАЖ – ДОВІЧНЕ УВ’ЯЗНЕННЯ!
Тож я почувався трішки ніяково, їздячи цього суботнього вечора по місту у тачці, напакованій травою і обдовбаний кислотою. Ми кілька разів вилітали з реальності: одного разу я намагався загнати Велику Червону Акулу в пральню готелю «Лендмарк», але двері були занадто вузькими і люди всередині здавались небезпечно збудженими.
Ми під’їхали до «Дезерт Інн», щоб подивитись шоу Деббі Рейнолдс та Гаррі Джеймса. «Не знаю як ти,» сказав я своєму адвокату, «але в моїй професії важливо бути обізнаним у всьому.»
«В моїй також,» відповів він. «Але, як твій адвокат, раджу тобі поїхати в «Тропікану» і подивитись на Гая Лобардо. Він виступає в блакитному залі разом зі своїми “Royal Canadians”.»
«Чому?» запитав я.
«Що чому?»
«Чому я маю платити свої важко зароблені гроші, для того, щоб подивитись на живий труп?»
«Послухай,» сказав він. «Для чого ми тут? Щоб розважатись чи щоб працювати?»
«Звісно ж працювати,» відповів я. Тим часом ми намотували кола довкола парковки готелю «Дюни», як мені здавалось, але виявилось, що то був «Буревісник»… чи може це була «Гасієнда».