До дідька, подумалось мені. Я якраз був на сторінці з анекдотами.
Через десять хвилин, коли вона принесла гамбургери, я побачив, як мій адвокат простягнув їй серветку з якимось написом. Він зробив це звичайним жестом, без жодних емоцій на обличчі. Але вібрації підказували мені, що нашому спокоєві прийшов кінець.
«Що там було?» запитав я в нього.
Він знизав плечима, підступно посміхаючись і дивлячись на офіціантку, яка стояла в іншому кінці прилавка спиною до нас і розгортала серветку. Нарешті вона ровернулась і вирячилась на нас… потім різко підійшла і тицьнула записку в пику моєму адвокату.
«Це що таке?» гримнула вона.
«Серветка,» відповів мій адвокат.
На якийсь момент запала зловісна тиша, потім вона почала кричати: «Не забивай мені баки! Я знаю, що це таке! Ти сраний жирний сутенер!» Мій адвокат підняв серветку, глянув на те, що він написав, потім поклав її на прилавок. «Це ім’я коня, який у мене колись був,» спокійно мовив він. «Чому ти нервуєш?»
«Ах ти ж сучийсину!» Заверещала вона. «На мене й так виливають тут купу лайна, але я не дозволю якомусь чорнозадому виродку принижувати мене!» Господи! Подумав я. Що відбувається? Я нервово стежив за її руками, сподіваючись, що вона не схопить нічого важкого й гострого. Я підняв серветку і подивився, що той придурок написав там: «Заднепрохідна красуня?» Знак питання був виділений.
Тітка продовжувала верещати: «Платіть і котіться звідси! Чи ви хочете, щоб я викликала копів?» Я дістав гаманець, але мій адвокат був уже на ногах і пильно дивився на неї… потім засунув руку за пазуху і раптово витягнув Гербер Міні Магнум, ніж з гострим срібним лезом, офіціантка відразу ж все зрозуміла.
Вона заклякла: її погляд прикипів до леза. Мій адвокат, не зводячи з неї очей, пройшов до телефона-автомата і зняв слухавку. Він відрізав її, потім повернувся з нею на своє місце.
Офіціантка не ворушилась. Я остовпів від шоку, не будучи в спромозі нічого зробити.
«Скільки кошутує той лимонний пиріг?» голос мого адвоката був спокійний, немов він щойно зайшов і обирав замовлення.
«Тридцять п’ять центів!» Випалила офіціантка. Вона нічого не бачила від страху, але мозок працював на рівні рефлексів. Мій адвокат засміявся. «Я маю на увазі весь пиріг,» сказав він.
Вона видала стогін.
Мій адвокат поклав рахунок на прилавок. «Будемо вважати, п’ять доларів,» сказав він. «Добре?» Вона кивнула, все ще паралізована, і подивилася на мого адвоката, як він дістає пиріг з вітрини. Я приготувався йти.
Офіціантка була в стані шоку. Вигляд ножа, вихопленого в розпал сварки, очевидно пробудив погані спогади. Скляний погляд її очей казав про те, що її горлянка вже знайома з лезом. Коли ми пішли, вона все ще була в німому заціпенінні.
9. Зрив на бульварі Парадиз.
ПРИМІТКА РЕДАКТОРА: З цього моменту оповіді доктор Дюк остаточно з’їхав з котушок; записи настільки заплутані, що нам довелось шукати оригінальний магнітофонний запис і занотовувати його зміст. Ми не намагалися щось змінити в цій частині, а доктор Дюк взагалі відмовився читати це. Був тільки один шанс знайти його. Єдиний зв’язок з ним був через телефон-автомат десь на трасі 61, тому всі спроби знайти Дюка завершилися невдачею. Керуючись інтересами журналістскьої компетентності, ми друкуємо цю частину такою, як вона є в на плівці – одному з багатьох диктофонних записів Дюка, які він вів паралельно з рукописом з метою збереження об’єктивності. Згідно з ним, цей розділ слідує за епізодом у кафе в Північному Вегасі, в якому брали участь Дюк, його адвокат і офіціантка. Події наступного епізоду засновані на відчутті, котре розділяють Дюк та його адвокат, що Американська мрія повинна бути десь за межами нудної Конференції окружних прокурорів.
Дія починається десь на північному сході від Лас-Вегаса – в Білому Киті, що їде по Передайз Роуд…
Адвокат: Зправа знаходиться Боулдер-Сіті. Це таке містечко?
Дюк: Так.
Адвокат: Поїхали в Боулдер-Сіті.
Дюк: Добре. Давай вип’ємо десь кави.
Адвокат: Давай тут, «Тако від Террі». Я б не відмовився від тако. П’ять штук на долар.
Дюк: Звучить жахливо. Я б краще пошукав місце, де один тако коштує 50 центів.
Адвокат: Ні… це може бути нашим останнім шансом покуштувати тако.