— Бачиш, більшість людей пишуть назву кольору тієї ручки, яку розписують.
— Чому?
— Я не знаю чому. Мабуть, це щось психологічне.
— «Психологічне» означає розумове?
— Майже.
Я замислився над цим і зробив для себе відкриття, що, мабуть, і я написав би слово «синій», якби тестував ручку синього кольору.
— Не так легко зробити те саме, що зробив твій тато, — написати назву чорного кольору ручкою червоного кольору. Це неприродно.
— Невже?
— А ось це ще складніше зробити, — сказала вона, взяла той блокнот і дещо в ньому написала, а тоді попросила мене прочитати написане вголос. Вона мала рацію, це було зовсім неприродно, бо частина мене хотіла вимовити назву кольору, а інша частина — те, що було написано. Я так і не прочитав нічого.
Я запитав її, що це все мало означати.
— Що ж, я не впевнена, чи це взагалі щось означає. Але поглянь, коли хтось розписує ручку, то він зазвичай пише або назву кольору тієї ручки, або власне ім’я. Той факт, що слово «Блек» написане ручкою червоного кольору, наводить мене на думку, що це ім’я якогось чоловіка.
— Або жінки.
— І я скажу тобі ще дещо.
— Що?
— Буква «Б» написана великою. А назви кольорів ми зазвичай пишемо із малої букви.
— Чорта з два!
— Що?
— Це написав Блек!
— Перепрошую?
— Блек написав слово «Блек»! Мені потрібно знайти Блека!
Вона сказала:
— Якщо тобі знову знадобиться моя допомога, тільки скажи.
— Я вас обожнюю!
— Ти не міг би не трусити так своїм тамбурином, все-таки, ми в магазині?
Вона відійшла, а я залишився там стояти, намагаючись впорядкувати думки. Я гортав сторінки блокнота, уявляючи, що в такій ситуації зробив би Стівен Гокінг.
Я вирвав із блокнота останню сторінку і побіг знову шукати менеджера. Вона саме допомагала комусь вибрати пензлики, але я подумав, що можу собі дозволити її перервати.
— Це мій тато! — закричав я, вказуючи пальцем на його ім’я. — Томас Шелл!
— Який збіг! — відповіла вона.
— От тільки він ніколи не купував мистецьке приладдя.
— Може, ти просто про це не знав.
— Може, йому просто знадобилася ручка.
Я бігав магазином від вітрини до вітрини, перевіряючи, чи не тестував тато якесь інше приладдя. Тільки так я міг довести, чи він справді купував мистецьке приладдя, чи просто розписував ручки, бо йому потрібно було купити ручку.
Я не міг повірити своєму відкриттю.
Його ім’я було всюди. Він тестував маркери, і тюбики з олійними фарбами, і кольорові олівці, і крейду, і ручки, і пастелі, і акварелі… Він навіть нашкрябав своє ім’я на шматку формувальної глини, і ще я знайшов ніж для різьби із залишками жовтої глини, тож я знав, що саме його тестував тато. Скидалося на те, що він планував найбільший мистецький проект за всю історію людства. Але дечого я не розумів: усе це мало б відбуватися близько року тому.
Я знову відшукав менеджера.
— Ви казали, що я можу звернутися до вас, якщо мені знову знадобиться ваша допомога.
— Дозволь мені закінчити із цим покупцем, а тоді я буду вся до твоїх послуг, — відповіла вона.
Я чекав, поки вона закінчить консультувати іншого покупця. Тоді вона повернулася до мене.
— Ви сказали, що я можу звернутися до вас, якщо мені знову знадобиться ваша допомога. Що ж, мені потрібно переглянути річні звіти з продажів вашого магазину.
— Для чого?
— Щоб дізнатися, коли саме мій тато тут був, і що саме він тут придбав.
— Для чого?
— Мені потрібно знати.
— Але навіщо?
— Ваш тато не помер, тому я не можу вам пояснити.
— Твій тато помер?
Я відповів «так» і додав:
— Я дуже вразливий.
Вона підійшла до каси, яка виявилася комп’ютером, і почала одним пальцем щось друкувати.
— Продиктуй ще раз його прізвище.
— Ш.Е.Л.Л.
Вона натиснула ще декілька кнопок, подумала, а тоді сказала:
— Нічого немає.
— Нічого?
— Він або нічого не купив, або ж заплатив готівкою.
— Що за?.. Зачекайте.
— Перепрошую?
— Оскар Шелл… Так, мам… Бо я у ванній… Бо він у мене в кишені… Угу… Угу… Трохи, але я можу тобі подзвонити, коли вийду з ванної, добре?.. Десь за півгодини… Це особисте… Мабуть… Угу… Угу… Добре, мам… Так… Па…
— Що ж, тоді я маю ще одне запитання.
— Ти звертаєшся до мене чи до телефону?
— До вас. Як давно ці блокноти стоять у вітринах?
— Я не знаю.
— Мій тато помер понад рік тому. Це ж досить давно, правда ж?
— Вони точно не стоять тут стільки часу.