Із великою надією,
щиро я,
Я одразу віднесла лист до своєї кімнати. Я сховала його під своїм матрацом. Я ніколи не казала батькам про цей лист. Декілька тижнів я довго не могла вночі заснути, мене просто гризла цікавість. Чому цього чоловіка відправили до турецького виправного табору? Чому цей лист надійшов через п’ятнадцять років після того, як був написаний? Де він був усі ці роки? Чому ніхто йому не відповідав? Він же писав, що інші отримували пошту!.. Чому він надіслав листа до нас? Звідки він дізнався нашу адресу? Що він взагалі знав про Дрезден? Де він вивчив німецьку мову? Що з ним сталося потім?
Я намагалася якомога більше дізнатися про цього чоловіка, наскільки це було можливим із його листа. Його слова були простими. Під словом «хліб» він і справді мав на увазі лише хліб. Пошта — це лише пошта. Велика надія — це велика надія. Єдине, що мені залишилось — це почерк.
Тоді я попросила свого тата, твого прадідуся, якого завжди вважала найкращою та найдобрішою людиною у світі, написати мені листа. Я запевнила його, що він може писати абсолютно про все, що захоче. «Просто напиши», — попросила я його. Напиши будь-що.
Люба,
ти попросила мене написати тобі листа, ось я і пишу. Я не знаю, чому я це роблю, і що мені слід писати, але я все одно пишу, бо дуже сильно тебе люблю. Я впевнений, що у тебе були серйозні причини для того, щоб попросити мене про це. Надіюсь, одного дня і тобі випаде нагода зробити дещо незрозуміле для близької людини.
Цей лист — єдине, що залишилось мені від тата. Немає навіть жодної фотографії.
Наступним моїм рішенням було піти до в’язниці. Мій дядько працював там охоронцем. Завдяки йому мені вдалось здобути зразок почерку вбивці. Дядько попросив його написати прохання про дострокове звільнення з в’язниці. Так-от жахливо ми пожартували над бідним чоловіком.
До керівництва виправного закладу
Мене звати Курт Шлютцер. Я — в’язень під номером 24922. Мене посадили до в’язниці декілька років тому. Я навіть не знаю, коли точно це було. У нас тут немає календарів. Я вів лік дням, малюючи лінії крейдою на стіні. Але коли йде дощ, він потрапляє в камеру через вікно, і поки я сплю, лінії зникають. Тому я не знаю, який зараз день.
Я вбив свого брата. Вдарив його лопатою по голові. А тоді тією ж лопатою викопав яму на подвір’ї, щоб його закопати. Земля стала червоною від його крові. Над його могилою постійно виростав бур’ян. Іноді вночі я лазив по його могилі на колінах і виривав той бур’ян, щоб ніхто ні про що не дізнався.
Я вчинив жахливо. Я вірю у життя після смерті. Я знаю, що нічого не можна повернути. Як би я хотів, щоб мої дні на землі змило водою так само, як лінії на стіні!
Я намагаюся стати хорошою людиною. Я допомагаю іншим в’язням виконувати їхні обов’язки. Я навчився бути терплячим.
Можливо, для вас це не матиме значення, але в мого брата були стосунки з моєю дружиною. Я не зміг вбити дружину. Я хочу до неї повернутися, бо я все їй прощаю.
Якщо ви мене випустите, я буду хорошою людиною, тихою та законослухняною.
Прошу вас розглянути моє прохання.
Пізніше дядько розповів мені, що цей чоловік провів у в’язниці понад сорок років. Його посадили ще молодим. Коли він писав цього листа, він уже був старим та нещасним. Його дружина вийшла заміж вдруге. У неї народилися діти, а потім і внуки. Хоча дядько нічого про це й не казав, я здогадалась, що він дружив із цим в’язнем. Дядько також втратив дружину і також потрапив до в’язниці. Він ніколи цього не казав, але чомусь я здогадувалася з його розповідей, що він піклувався про ув’язненого. Вони наче охороняли один одного. І коли через декілька років я запитала дядька, як склалася доля цього в’язня, дядько відповів, що нічого не змінилося, і той чоловік досі сидів у в’язниці. Він писав листи до керівництва. Він звинувачував себе і пробачав свою дружину, не знаючи, що його вибачень ніхто вже й не чекає. Мій дядько забирав усі листи і обіцяв подбати, щоб їх надіслали. Але натомість він усіх їх зберігав. Вони заповнили всі шухляди у його шафі. Мені завжди здавалося, що це могло б довести людину до самогубства. Я мала рацію. Мій дядько, твій двоюрідний прадідусь, убив себе. Хоча, можливо, це не мало ніякого стосунку до ув’язненого.