Тепер, маючи вже три зразки почерку, я могла порівнювати. Перше, що я помітила, це те, що почерк в’язня був більше схожий на татів, ніж на почерк убивці. Але я знала, що мені знадобиться більше листів. Якомога більше.
Тоді я пішла до свого вчителя гри на фортепіано. Я завжди мріяла його поцілувати, але боялася, що він мене засміє. Я попросила його написати мені листа.
А потім я попросила про це ще й свою тітку, мамину сестру. Ту, що любила танці, проте ненавиділа танцювати.
Я попросила ще й свою шкільну подругу Мері написати мені листа. Вона була веселою та життєрадісною. А ще вона любила бігати по будинку голяка, хоча була вже занадто дорослою для цього. Вона нічого не соромилася. Я нею просто захоплювалася, бо сама була дуже сором’язливою, і це мене пригнічувало. Вона любила стрибати на ліжку. Вона стрибала на ліжку щодня протягом стількох років, тож одного разу просто на моїх очах шви на матраці розійшлися від її стрибків. Її невелика кімната одразу наповнилася пір’ям. Від нашого сміху воно літало у повітрі. Тоді я подумала про птахів. Чи могли б вони літати, якби у цей час хтось десь не сміявся?
Я пішла до своєї бабусі, твоєї прапрабабусі, і попросила її теж написати мені листа. Вона була мамою моєї мами. Мамою мами мами твого тата. Я її майже й не знала. У мене не було потреби її знати. Мені не потрібно знати минуле, так по-дитячому тоді думала я. Я не думала про те, що, можливо, минулому потрібна я.
— Який саме лист? — запитала бабуся.
Я сказала їй, що вона може писати про все, що заманеться.
— Тобі потрібен лист від мене? — знову запитала вона.
Я відповіла ствердно.
— Благослови тебе, Боже, дитинко, — сказала бабуся.
Лист, який вона мені написала, був завдовжки шістдесят сім сторінок. Це була історія її життя. Вона перетворила моє прохання до неї у своє прохання до мене. Слухай.
Я стільки всього дізналася! У молодості вона співала. Вона ще дівчинкою побувала в Америці. Цього я не знала. Вона закохувалась стільки разів, що навіть почала думати, що це було не кохання, а дещо набагато прозаїчніше. Я дізналась, що вона так і не навчилась плавати, і саме через це ще більше полюбила річки та озера. Вона попросила свого батька, мого дідуся і твого прапрапрадідуся, купити їй голуба. Натомість він купив їй шовкову шаль. Тому вона переконала себе, що ця шаль і була голубом. Вона навіть уявляла, що шаль уміє літати, але не робить цього, щоб ніхто не дізнався, ким вона є насправді. Ось наскільки сильно вона любила свого батька.
Лист не зберігся, але його останній абзац досі в моєму серці.
Вона писала:
Я хочу знову стати дівчинкою, мати шанс прожити життя заново. Я так багато страждала, що просто повинна мати цей шанс. Радості в моєму житті видавалися не такими й радісними. Я могла прожити своє життя зовсім по-іншому. Коли я була у твоєму віці, твій дідусь купив мені браслет із рубінами. Він був на мене завеликим, і постійно теліпався на руці. Більше було схоже на кольє, аніж на браслет. Пізніше тато зізнався мені, що навмисно попросив ювеліра так зробити. Такий розмір мав символізувати розмір його любові до мене. Що більше рубінів, то більше любові. Але мені було незручно носити той браслет. Я взагалі не могла його носити. І ось до чого я це все розповідаю. Якщо я коли-небудь вирішу подарувати тобі браслет, я двічі виміряю розмір твого зап’ястя.
Із любов’ю,
Я змусила усіх своїх знайомих написати мені листи. Я розклала їх на підлозі у своїй кімнаті та спробувала посортувати. Одна сотня листів. Я завжди перекладала їх з місця на місце, шукаючи якісь взаємозв’язки. Я намагалась зрозуміти.
Через сім років у моєму житті знову з’явився друг дитинства, і сталось це саме тоді, коли було найбільше потрібно. На той час я жила в Америці лише два місяці. Агентство мене підтримувало, проте вже скоро я мала б сама про себе дбати. Я постійно перечитувала всі газети та журнали. Я хотіла вивчити ідіоми. Я хотіла стати справжньою американкою. Балакати ні про що. Випускати пар. Влучати в ціль. Знати, як свої п’ять пальців. Мабуть, я здавалася смішною, а я ж просто хотіла здаватися природною. Я облишила ці спроби.
Я не бачила його з того моменту, коли втратила все, що мала. Я не думала про нього. Він дружив із моєю старшою сестрою Анною. Одного разу я застала їх, коли вони цілувалися за сараєм, що позаду будинку. Це мене так збуджувало. Я уявляла, що це я з кимось цілуюся. Я ще ніколи ні з ким не цілувалась. А тоді мене це збуджувало більше, ніж якби це трапилось зі мною. Наш будинок був невеликим. Ми з Анною спали в одному ліжку. Тієї ночі я розповіла їй про те, що я бачила. Вона змусила мене пообіцяти, що я збережу це в таємниці. Я пообіцяла.