Його квартира більше нагадувала звіринець. Тварини були всюди. Собаки і коти. Десяток кліток із птахами. Акваріуми. Скляні коробки зі зміями, ящірками та комахами. Миші були у клітках, щоб не стати здобиччю котів. Наче я потрапила до Ноєвого ковчегу. Але в одному куті було яскраво і чисто.
Він пояснив, що навмисно оберігав цей простір.
— Для чого?
«Для скульптур».
Я хотіла запитати, від чого чи від кого він його оберігав, але так і не наважилась.
Він вів мене за руку. Ми говорили десь із півгодини про те, що він хотів би створити. Я сказала, що зроблю все, що буде потрібно.
Ми випили кави.
Він написав, що відколи живе в Америці, не створив ще жодної скульптури.
— Чому?
«Я не міг».
— Але чому?
Ми ніколи не говорили про минуле.
Він відсунув засув димоходу, хоча я не зрозуміла, навіщо.
Із іншої кімнати долинав спів пташок.
Я зняла одяг.
Я підійшла до дивана.
Він дивився на мене. Це вперше я стояла оголеною перед чоловіком. Цікаво, чи він про це здогадався.
Він підійшов до мене, і почав рухати моє тіло так, неначе я була лялькою. Він поклав мої руки за голову. Потім трохи зігнув мою праву ногу. Я подумала, що його руки були такими жорсткими на дотик через те, що він ліпив скульптури. Він опустив моє підборіддя. Розвернув мої долоні. Його увага залатала ту діру, що була всередині мого світу.
Я повернулась до його квартири і наступного дня. І через день. Я припинила шукати роботу. Його погляд став моїм світом. Заради нього я була готова відмовитися від усього іншого.
Дні стали однаковими, як дві краплі води.
Спочатку він описував те, що збирався зробити.
Я відповідала, що зроблю все, що буде потрібно.
Ми пили каву.
Ми ніколи не говорили про минуле.
Він відсував засув димоходу.
Із іншої кімнати чувся спів пташок.
Я роздягалася.
Він мене правильно вкладав.
Він ліпив із мене скульптуру.
Іноді я думала про ту сотню листів, які я розкладала на підлозі своєї кімнати. Якби я їх не збирала, чи горів би так яскраво наш будинок?
Після кожного сеансу я розглядала скульптуру. Він ішов годувати тварин. Він залишав мене наодинці зі скульптурою, хоча я ніколи його про це й не просила. Він усе розумів.
Після декількох сеансів стало зрозумілим, що ліпить він не мене, він ліпить Анну. Він намагався відтворити ту дівчину, із якою був знайомий сім років тому. Він дивився на мене, коли ліпив, проте бачив її.
Позувати доводилось щоразу все довше. Він більше мене торкався. Більше часу витрачав на те, щоб правильно мене посадити. Цілих десять хвилин він витратив, згинаючи і розгинаючи моє коліно. Він розтуляв і стуляв мої долоні.
«Я сподіваюсь, це тебе не бентежить», — написав він німецькою у своєму записнику.
— Ні, — відповіла я також німецькою. — Зовсім ні.
Він зігнув мою руку. Він розігнув мою руку. Наступного тижня він займався моєю зачіскою — навіть не знаю, лише п’ять, чи цілих п’ятдесят хвилин минуло.
Він написав: «Я шукаю прийнятного компромісу».
Я хотіла би знати, як він витримав того вечора, щоб не померти.
Він торкався моїх грудей, ніжно розводячи їх трохи убік.
«Я думаю, так буде добре», — написав він.
Я хотіла би знати, що саме буде добрим. Що взагалі було для нього «добре»?
Він торкався всього мого тіла. Я можу спокійно тобі про це писати, бо мені за це не соромно, саме завдяки цьому я чогось навчилась. Я вірю, що ти мене зрозумієш. Ти єдиний, кому я вірю, Оскаре.
У позуванні й полягало створення скульптури. Він мене ліпив. Він намагався зліпити з мене ту, у яку б закохався.
Він розсунув мені ноги. Його долоні ніжно пройшлися внутрішнім боком моїх стегон. Мої стегна напружились. Він натиснув сильніше.
З іншої кімнати долинав спів пташок.
Ми шукали прийнятний компроміс.
Наступного тижня він торкався моїх ніг зовні. А ще через тиждень він взяв мене ззаду. Я вперше займалася коханням. Цікаво, чи він про це здогадався. Хотілося плакати. Цікаво, навіщо люди взагалі кохаються?
Я подивилась на незавершену скульптуру своєї сестри, а незавершене дівча дивилось на мене.
Навіщо взагалі займатися коханням?
Ми разом пішли до кав’ярні, де вперше зустрілись.
Разом і окремо.
Ми сіли за столик. По один бік столу, обличчями до вікна.
Я не хотіла знати, чи міг би він мене полюбити.
Я хотіла знати, чи була йому потрібною.
Я перегорнула його записник на чистий аркуш і написала: «Будь ласка, одружися зі мною».
Він подивився на свої руки.