Годі вже про це.
Мені не дозволяють дивитися телевізор, проте я можу брати напрокат документальні фільми, дозволені для мого віку, а ще можу читати все підряд. Моя улюблена книжка — «Коротка історія часу», хоч я її ще навіть не дочитав, бо математика мені неймовірно важко дається, а мама дуже неохоче мені з нею допомагає. Найбільше мені сподобався початок книги, де Стівен Гокінг розповідає про вченого, котрий читав лекцію про те, як Земля обертається навколо Сонця, а Сонце, у свою чергу, обертається навколо Сонячної системи, і все таке. А тоді одна жінка з останніх рядів підняла руку і сказала: «Усі ваші слова — нісенітниця. Насправді наш світ — це пласка тарілка, що тримається на спині велетенської черепахи». Тоді вчений запитав її, на чому ж стоїть сама черепаха. А жінка відповіла: «Черепаха стоїть на іншій черепасі, а та — іще на одній, і так до самого низу».
Я обожнюю цю історію, тому що вона доводить, до чого ж необізнаними можуть бути деякі люди! А ще я просто люблю черепах.
Через декілька днів після того найгіршого дня я почав писати листи. Я не знаю, чому я це робив, проте від писання листів тягар на моєму серці ставав трохи легшим. Ненормальним було хіба те, що замість звичайних марок я використовував марки зі своєї колекції, серед яких були і доволі цінні екземпляри, тому іноді мені здавалося, що таким чином я просто намагався позбутися деяких речей. Перший лист я написав до Стівена Гокінга і використав марку із зображенням Александра Грема Белла.
Шановний містере Гокінг!
Чи можу я стати вашим протеже?
Із повагою,
Я й не сподівався на його відповідь, тому що він — виняткова людина, а я абсолютно звичайний. Але одного дня, коли я прийшов додому, Стен простягнув мені конверт зі словами: «Вам лист!», голосом із «Америки онлайн»,[7] як я його навчив. Я пробіг сто п’ять сходинок до нашої квартири, забіг у свою лабораторію, заліз у комірчину, увімкнув ліхтарик, і тоді аж відкрив конверт. Листа, що був усередині, надрукували, а не написали від руки; звісно, бо ж Стівен Гокінг не може писати руками — він хворіє на боковий аміотропний склероз, про що мені, на жаль, давно відомо.
Дякую за вашого листа. Через те, що я отримую велику кількість листів, у мене немає змоги відповідати кожному особисто. Незважаючи на це, будьте впевнені, що я читаю та зберігаю всі листи із надією на те, що одного дня зможу гідно відповісти на кожен із них. А поки,
Я подзвонив мамі на мобільний.
— Оскаре?
— Ти взяла слухавку ще до гудків.
— Усе гаразд?
— Мені потрібен ламінатор.
— Ламінатор?
— Є одна неймовірно важлива річ, яку мені потрібно зберегти.
Тато завжди вкладав мене спати. Він умів розповідати найцікавіші у світі історії, а ще ми разом читали «Нью-Йорк таймс» і деколи наспівували «Я — Морж»,[8] бо це була його улюблена пісня, хоча я не міг второпати, про що вона, і це мене засмучувало. Найцікавішим було те, що читаючи разом газету, ми знаходили помилку майже у кожній статті. Іноді це були граматичні помилки, іноді — хибні географічні відомості, а часом статті просто не висвітлювали подію повністю. Я обожнював те, що мій тато був розумнішим за цілу «Нью-Йорк таймс» і те, що навіть крізь футболку можна було відчути щокою волосся на його грудях. І він завжди пахнув, ніби щойно поголився, навіть наприкінці дня. Поруч із ним мені було спокійно. І не треба було вигадувати нічого нового.
Коли тато вкладав мене в ліжко напередодні того дня, найжахливішого дня у світі, я запитав його, чи справді наш світ — це лише пласка тарілка на спині велетенської черепахи.
— Що, перепрошую???
— А хіба не тому наша Земля стоїть на місці, а не падає крізь галактику?
— Я справді зараз розмовляю з Оскаром Шеллом? Може, прибульці вкрали його мозок для дослідів?
— Ми ж не віримо в прибульців!
Тато сказав:
— Земля падає крізь галактику, і ти це добре знаєш, друже. Вона постійно падає у напрямку Сонця. У цьому вся суть руху по орбіті.
Тоді я запитав:
— Звичайно, я це знаю, але звідки береться гравітація?
Тато здивувався:
— Як це — звідки береться гравітація?
— Яка цьому причина?
— А хіба на все мають бути причини?
7
«Америка онлайн» («AOL», America оnline) — один із провайдерів Інтернету в США. Кожне нове повідомлення супроводжується словами «You’ve got mail!» («Вам лист!»).
8
«I Am the Walrus» — авангардистська пісня «Бітлз» з алюзією на вірш Льюїса Керролла «Морж і тесля» з «Аліси в Задзеркаллі», у якій Джон Леннон об’єднав ідеї трьох пісень, і, дізнавшись, що лірику «Бітлз» деякі вчителі пропонують до аналізу школярам, додав ще й рядок абракадабри.