Темні постаті прохожих врізувалися в смуги світла й зникали, як тіні, танули, розпливалися.
Вулиця міста знову ворушилась, веселилась, заздріла, страждала. Якийсь приглушений шепіт висів у повітрі, що зненацька розривався вигуком або криком,
Крізь юрбу, що стояла біля пивної, запружуючи вулицю, старанно продиралась якась постать чоловіка. Смуга світла на момент освітлила його обличчя, що з нього виразно вистромився трохи зігнутий ніс і чорні очі, затемнені якимсь дивовижним вражінням, що ніби назавжди зафіксувалося в їхньому погляді. Чоловік був молодий, це було видно з його напруженої трохи нервової ходи. Його голову прикривав фетровий капелюх, а ввесь він щулився в стареньке сіре пальто, ніби йому було холодно. Ліва рука його щось підтримувала на лівому боці грудей коло серця. Нарешті, він продерся крізь юрбу й пішов далі.
З затемрених місць, із-за каштанів, часто виринали постаті женщин, залишаючи по собі вражіння чогось несподіваного, як землетрус, як несподівана хвиля, що лишає після себе дивовижні пахощі квітів і поту.
Чоловік пройшов ще кілька кроків і повернувся до лави під каштанами. Тут він сів, відкинувшись усім тілом на спинку. Йому з грудей видерся довгий видих, ніби він був дуже втомлений. Його голова трохи хиталась на шиї, як у півсонного, і це, мабуть, примусило його спертися на руку.
Чоловік не помітив: у другому вінці лави в темноті сиділи люди. Від них лунали стримане сопіння й видихи: люди тулилися один до одного. Розмова, тиха, як шерех листя, лунала від них, і важкі слова застрягали в повітрі:
— Навіщо?.. Не можу... Навіщо?... Це безглуздя...
Слова шипіли шелестівками й прорізали повітря зловісним свистом, що нервував і зворушував якесь почуття. Чоловік мимоволі чув їх і також мимоволі почав прислухатись, бо шипіння слів гіпнотизувало й тягло до себе розбурхану увагу.
— Ні... Розіб'ються... Це страшна мука... Серце...
При останньому слові чоловік затремтів, ніби в нього була пропасниця, і ще більше зіщулився. Так він просидів кілька хвилин. Потім він підвів голову й обвів поглядом вулицю.
Люди розмовляли, а чоловік сидів, щось підтримуючи лівою рукою біля грудей. Його погляд напівсвідомо обійшов освітлені електрикою вітрини й мимоволі зупинився на парадних дверях будинку.
Світло електричного ліхтаря вдарило в них і блискучий промінь особливо старанно зупинився на білій бляшаній табличці. Чоловік прочитав написане й раптом, напівпритомний, одкинувся на спинку лави; з грудей у нього видерся тяжкий стогін замордованої людини. Люди, що сиділи на лаві в кінці, замовкли від несподіванки. А електричний промінь ліхтаря все грався на бляшаній табличці.
Там було написано: «Лікар М. Блях. Сердешні хвороби».
Чоловік ще сильніше притиснув руку до грудей. Він важко дихав, і тепер, коли він знову поглянув на табличку, в його чорних тьмяних очах на момент блиснула іскра зненависти. Дві пари очей, що належали людям, які сиділи в кінці лави, напружено дивились на нього. Це був якийсь дивний суб'єкт, і він мимоволі викликав зацікавлення. Дивовижне його поводження, його постать із рукою притиснутою до грудей і ввесь його вигляд, що нагадував мешканця старовинного гетто — все це притягало увагу, і чоловік це відчував на своїх нервах. Він ще трохи посидів, як злочинець, боячися своїм швидким відходом викликати якенебудь підозріння. Він несамохіть поводився так, ніби за ним хтось стежив, а він старанно уникав свого мисливця.
Коли музика перестала грати, він неохоче підвівся з лави, ніби досі слухав її, а тепер тут було нічого робити, і навмисне стриманою ходою пішов тротуаром далі повз освітлені вітрини та ліхтарі, що кидали плями кольору роз'ятреної рани.
То з’являючись, як несподіваний привид в електричному світлі, то зникаючи в тінях каштанів, так він дійшов до ресторану на розі вулиці. Тут юрба була ще більша. Візники з криком та лайками пробивалися крізь натовп, трамваї деренчали ще настирливіше. Натовп дуже неохоче давав дорогу. Тут знову слухали тієї самої музики.
Настирлива «Баядерка» розкладала мозок на частини, примушуючи думку поринати в якусь теплу воду або розтоплений жир, що перемішувався з якимись фантазіями.
Четвертий вимір знайдено й час переможено. Можна було пересуватися в часі так само, як і в просторі. Ввесь натовп знаходився десь в іншому вимірі, а не тут на вулиці. Він наче спав, стоячи на ногах, і тільки нові перехожі, що зіштовхували з місця, примушували полохати сон.