– Це теж один із старих приятелів, — сказав він, показуючи на кобуру.
Самуїл затуманеним поглядом подивився на Кревича.
– Зі старих приятелів... старих приятелів... – наче нічого не розуміючи, тихо промовив він.
Оркестр припинив гру й розійшовся. На естраду вибігло кілька розмальованих папуг у неімовірно червоних та зелених сукнях.
– Що?.. Що таке?.. — безглуздо промовив Самуїл.
— Хор! — відповів Кревич.
Залунали гучні оплески, і папуги ввічливо вклонилися.
Самуїл, не одриваючись, дивився на них. На мить естрада затуманилася смугою диму від якогось завзятого курця, і Самуїл несамохіть здригнувся. Він побачив, як папуги розправили великі різнокольорові хвости й розсілися на сідлах. Ще мить і він побачив, як у них повиростали великі, закручені донизу, гострі дзьоби.
— Попка дур-рак! — прохрипіла гладка папуга на всю залю й знову вклонилась.
Інші папуги на мить заметушились на сідлах, розправляючи блискуче пір'я. Потім вони, як по команді, роззявили дзьоби й голосно заспівали.
Самуїл Мазур старанно протер очі й подивився на естраду.
Потім він обвів поглядом залю й крізь курево побачив великі чудернацькі голови людей. У залі припинився всякий рух, і йому здалося, що це збори мерців на кладовищу, і замість сов блискучі папуги дають надпрограмовий концерт.
Туса, туса, туса,
Е конай — ча-чо...
Кричали папуги, широко роззявляючи дзьоби й пристукуючи кігтями своїх рожевих лап. Потім одна з папуг скочила з сідала й почала швидко стрибати на одному місці.
– Що?.. Що це таке?.. – безглуздо запитав Мазур.
— Танок!.. – відповіла Мірель.
А папуга стрибала. Потім вона роздвоїлась, потім розтроїлась, і троє папуг, дивлячись матовими ґудзиками очей на Самуїла Мазура, швидко стрибали перед самим його обличчям. Мазур одчайно відмахнувся рукою...
— Попка дур-рак! — несподівано прохрипіла гладка папуга і вклонилася залі.
У Самуїла Мазура рвучкий вітер шумів у вухах, і гучно стукало серце.
В одної з папуг виріс довгий дзьоб. Але ось він росте все далі й далі. Він наближаються аж до Мазура. Ось він дзьобнув його в груди коло серця й знову швидко відскочив назад. Гострий біль пронизав усе тіло, і Мазур схопився рукою за груди.
– Що?.. Що це таке?..
Його погляд обійшов залю. Мерці танцювали, сидячи за столиками. І погляд його зупинився на дзиґарях.
— Де я?.. Де ми? — запитав Мазур.
І в цю ж мить він побачив, як стрілки дзиґарів почали крутитись назад. Вони крутилися чимраз швидше, швидше й швидше, а в Мазура від цього захиталася голова й стала важкою. Вся заля поїхала кудись угору, потім униз і зупинилась.
Стрілки дзиґарів, зловісно блиснувши чорним блиском, теж зупинились. Вони показували одинадцять годин.
Мазур глянув на них, зблід і відхитнувся назад. Страх різким холодом пронизав усе його тіло.
— Де ми?.. — промовив він.
Його рука намацала холодну крицю револьвера.
Папуги стрибали і голосно кричали. Мерці за столиками заворушились.
В одного з них на руці блиснув діямант. Другий увесь зачервонівся червоною генеральською підкладкою.
Молодий офіцер у погонах, брязкаючи острогами на блискучих чоботах, пройшов між столиками.
Мазур похитнувся й подивися на розчавлені пальці лівої руки. Він пригадав...
Раптом, гримаючи шаблюкою, в залю ввалився гладкий городовий і пронизливо засюрчав свистком.
Огрядні дами в широких капелюхах ввічливо вклонились йому. Якийсь пан із обличчям потвори вийняв із кишені гаманця й зашелестів миколаївськими орлами.
– Де це я?.. Куди це я потрапив? — промовив Мазур, стискаючи холодну крицю револьвера.
Він клацнув курком і, похитнувшись, вийшов на середину залі.
Все замовкло. Папуги подивились, і їхні роззявлені дзьоби так і завмерли.
– Я вас арештую!.. — щосили прокричав Самуїл Мазур, наводячи револьвера в першу чергу на молодого офіцера.
Столики з грюком полетіли на підлогу. Істерично кричали дами в широких капелюхах. Генерали, пан із гаманцем і хтось із діамантом полізли по підлозі...
Раптовий постріл револьвера, якийсь брязк і падіння людського тіла вкрили галас. Потім на момент усе стихло.
— Попка дур-рак! — прокричала гладка папуга й швидко побігла з естради.
Ще дужчий галас учинився в залі.
Натовп людей оточив місце коло дзиґарів.
Прямо на підлозі під ними лежав мертвий Самуїл Мазур.
Якийсь лікар через ростебнутий комір мацав його ще теплі груди, потім він підвівся й тихо промовив:
– Серце!..