Він безперервно був у керівництві партії УРДП, яка пізніше замінила свою назву на Українську Демократично-Республіканську Партію (УДРП) й виконував у ній різні важливі обов'язки, а з 1975 року до 1995 був головою УДРП. Він був одним з організаторів й творцем Фундації ім. Ів. Багряного. В своїх численних доповідях на з'їздах та конференціях , інтерв'ю та дописах, що появлялися в «Українських вістях», «Наших позиціях», «Українському Прометеї» та ін. виданнях відстоював державницькі позиції у важливих українських політичних та релігійних питаннях з почуттям відповідальности й на добро українського народу, Української держави.
Помер д-р Михайло Воскобійник 15 вересня 2001 року після довгої й тяжкої хвороби на Флориді в США, залишивши в смутку дружину Галину та доньок Марину та Наталку з чоловіком та дітьми і брата Олексія з родиною. Поховано його на українському православному цвинтарі в Бавнд Бруці в штаті Нью Джерзі в колі рідні, де похована його мама, брат Іван та інші з родини Воскобійників.
М. Воскобійник та автор книжки «Страта голодом» довший час дружили й постійно були в листовнім контакті. В листі до С. Старова в 1986 році він писав: «Як тільки вийшла в світ Твоя книга про голод, я відразу догадався хто є Долот. Книжка знаменита, здобула величезну популярність. Я хотів весною замовити її для мого курсу «Історія СРСР», але вже була розпродана. Тепер замовлю моїм студентам на наступний весняний семестер. Добре було б, якби Ти вжив заходів, або Твоє видавництво, щоб вона вийшла «paper back» (в м'якій оправі). Це було б значно дешевше для студентів купувати. Звичайно я її замовлю також для мого курсу «Історії України» для цієї весни. Цей курс читається раз на два роки. Прошу Тебе писати статті для «Українських вістей». Це моя «дитина» і тому постійна турбота».
В 1989 році Семен Старів інформував М. Воскобійника, що він працює над меморіяльною книгою про військовополонених «великої вітчизняної війни». М. Воскобійник 16 січня 1989 року писав йому: «Я дуже радий, що Ти берешся за цю працю з ентузіязмом. Ніхто інший так фахово і документально не зробить, як Ти!!! Ґратулюю і бажаю Тобі й усім нам (українцям) успіху в цьому задумі. Це тепер надзвичайно важливо і там в Україні в добу «перебудови» і в добу доброго «потепління»! А як із виданням «Execution by Hunger» в Україні, чи бодай в українській мові? Щось Ти про це згадував». На жаль, хвороба не дозволила йому закінчити книгу про військовополонених.
ПРО АВТОРА «СТРАТИ ГОЛОДОМ»
Автор цієї книжки Семен Старів (офіційно Старов) народився 27 квітня 1916 року[1] в селі Вергуни[2] на Черкащині, в селянській родині Митрофана Старова і Анастасії, з роду Коваленків.
Життя у рідному селі за часів НЕПу, колективізації та голоду 1932-1933 років він описує в книжці «Страта голодом». Головна її тема – як його село і його родина пережили голодомор, причини, перебіг та наслідки цього голодомору.
Для читача, якого цікавить дальший життєвий шлях автора, подаємо його короткий опис.
Батько Семена Старова, свідомий українець і довголітній голова сільської управи, загинув у в'язниці під час більшовицької революції, але осиротіла родина під опікою матері якось перебула страхіття голоду початку 30-х років і Семенові навіть удалося здобути середню освіту.
Та Семен, жвавий на розум і гордий юнак, прагнув омріяної вищої освіти, хотів вирватися з села у ширший світ. За допомогою добрих людей та приятелів і завдяки своїм здібностям він був прийнятий у 1933 році до педагогічного інституту в Києві й успішно закінчив його з дипломом учителя історії.
Однак учителювати йому довелось недовго. У грудні 1939 року почалася радянсько-фінська війна і його покликано до армії, а саме до відомої 44-ої стрілецької дивізії (у складі Червоної Армії), укомплектованої з українців. В її лавах він воював у Фінляндії аж до закінчення тієї короткої війни в березні 1940 року.
Про перебіг самої війни та переживання українців-вояків і долю 44-ої дивізії, яка була майже дощенту знищена, Семен Старів написав свої спогади, пізніше друковані в еміграційній пресі; повніший варіянт цих спогадів залишається поки що в рукопису.