У призначену годину на помості з'явилося начальство. Школярі почали співати «Інтернаціонал». Вчитель, який диригував хором, заохочував і селян пристати до співу, але вони ніяк на це не реагували. Як тільки стихли останні слова гімну, голова сільради ступив наперед – він відкрив збори і представив начальство з районної ради.
На помості стояли три «комісари». Це були «комісар» ҐПУ, «комісар» з районного партійного комітету (цього ми вже бачили, коли він командував пропаґандистською бригадою) і «комісар» МТС (тоді вже поставали перші «машинно-тракторні станції», що мали обслуговувати технікою новостворені колгоспи). Сільські зверхники також були на помості: тисячник «товариш Цейтлін», голова сільради й керівники комнезаму та комсомольської організації ззаду за районним начальством.
Після кількох вступних речень голова сільради надав слово «комісарові» від райпарткому.
«Товариш комісар» почав свою промову з бундючністю, характерною для комуністичного оратора. Він виступив на передню частину трибуни, кахикнув у кулак, відпив води зі шклянки, яку подав йому «товариш Цейтлін», байдуже оглянув зібраних селян і заходився промовляти.
Була то типова орація, яку ми вже звикли чути від партійних достойників. Він зацитував усіх основоположників «наукового комунізму» і згадав усі революції від часів Адама і Єви. Він описав бідолашне життя, яким живуть селяни в зарубіжних країнах, і як нещадно їх визискують «імперіялістичні акули».
Потім змінив голос і заговорив про щасливе життя в Радянському Союзі, про те, який у цьому Союзі створено земний рай.
– Чи ж могло б бути таке зібрання, як ось це, деінде в котрійсь капіталістичній країні? – уболівальницьким тоном запитав він і сам хутко відповів на своє запитання: – Ні! Ні, там немає свободи, і такі селяни, як ви, – тут він показав обіруч на нас, – селяни, як ви, не мають такого привілею. Вони не мають своїх зібрань...
Його гістерична риторика тривала далі й далі. Він по кілька разів повторював те саме. І лише коли згадав усі частини світу і облаяв належним чином тих самих «імперіалістичних акул», аж тоді закінчив свою промову, закликавши селян вступати до колгоспу і перестерігши нас, що між нами багато куркулів.
– Куркулі – наші вороги, – верещав він, – і ми мусимо їх вигубити як клясу! Акулам, – додав він, – немає місця між невинними рибками. – Потім він схарактеризував куркулів як люте знаряддя капіталістів, які готуються до нападу на Радянський Союз.
– Прокляття їм усім! – закричав він наприкінці своєї пропаґандистської балаканки. – Прокляття кожному куркулеві! Прокляття їхнім родинам!
Після того як він вигукав ці гасла, офіційні особи на трибуні, червоноармійці, міліціонери й діти відповіли на його промову довгими та голосними оплесками.
Але селяни тільки переглянулися між собою і не стали плескати руками. Оплески, як знак захоплення і підтримки, були новим звичаєм, що поширився в містах, але ми були селянами й стримувались від такого вияву ентузіязму.
Ця відстороненість селян дещо збентежила начальство, та врятував ситуацію «комісар» ҐПУ. Як тільки стихли оплески, він зайняв місце попереднього промовця. Речення його були короткі й недвозначні.
– Товариші! – почав він, скинувши холодним поглядом на селян. – Товариші, почути таку гарну й переконливу промову нашого дорогого товариша секретаря було великою приємністю. Але прямо жах бере, коли бачиш, що такі високопатріотичні слова нашого улюбленого товариша секретаря ігноруються і бойкотуються ворогами народу.
Селяни глянули один на одного з острахом. «Комісар» ҐПУ, багатозначно помовчавши хвильку, мовив далі:
– Те, що зараз трапилося, це найкращий доказ, що між нами є вороги народу. Товариш секретар говорив від імени нашої любимої комуністичної партії і нашого радянського уряду. Він говорив від імени нашого великого вождя, товариша...
Вибух оплесків не дав йому докінчити. Він замовк. Оплески ставали все гучнішими. Селяни цим разом також заплескали. Вони його дуже добре зрозуміли. Але тільки все знову затихло, «комісар» ҐПУ продовжував:
– Товариші, слова нашого партійного секретаря були словами партії. – Хтось знову заходився плескати, та оратор, не звертаючи на це уваги, провадив своє: – Але, товариші, ви сприйняли ці слова мовчки, тобто – з погляду опозиції.
Він примовк на мить.
– Для мене, як представника ҐПУ, це означає, що між вами є такі, що діють як вороги народу... як куркулі... як той капіталістичний елемент, якому ці слова не до вподоби, і які воліли б швидше задушити товариша секретаря, ніж привітати його радісними оплесками.