Аби перевірити вплив своїх слів на слухачів, він зупинився на кілька хвилин, дивлячись на сільську громаду. Потім, цідячи слова крізь зуби, перестеріг:
– Нам доведеться схопити бика за роги! – сердито кинув ґепеушник. – Я змушений попередити вас, що навіть найменша спроба чинити опір заходам нашої дорогої комуністичної партії і радянського уряду буде безоглядно придушена. Ми розчавимо вас як огидних хробаків!
Цими словами він закінчив свою промову. Майданом розкотився шквал гучних оплесків. Селяни, засоромлено оглядаючись довкола, били ще завзятіше в долоні, а тоді враз усе стихло.
Погляди селян знов були втуплені в поміст. У руїнах церкви перед собою вони бачили кулемет. Довкіл майдану стояли військові, пильно стежачи за людським стовпищем.
Мовчанку перервав голова сільради, викликаючи інших промовців. Змінюючи один одного, промовляли всі урядовці, що були на помості. Навіть декотрі селяни зголосилися до слова, переважно відомі як члени комнезаму й активні підспівувачі комуністичних властей.
Але ми вже нікого не слухали. Ми плескали в долоні за кожним промовцем, хоч думки наші були десь-інде. Начальство виразно дало наздогад, що селяни просто мусять записатися до колгоспу, бо інакше їх зашлють до Сибіру та інших російських країв з суворим підсонням. Про знищення куркулів промовці говорили так, наче то йшлося про якихось сільськогосподарських шкідників чи чумну пошесть на худобу. Вони запевняли нас, що і ми маємо брати участь у винищуванні їх. Нам не говорилося, як саме, але натякали, що хоча б як ми це робитимем, усе буде справедливо.
Хоч я був ще підлітком у той час, багато питань почало нуртувати в мені після усіх тих промов. Хто були ті куркулі? Кого можна було затаврувати ім'ям куркуля? Я запитував сам себе, чи й мій сусід теж куркуль? А як щодо нашої власної родини і наших родичів? Чи ми всі куркулі?
Хтось вигукнув:
– А що це таке – куркуль?
Партійний секретар відповів:
– Куркулі – це визискувачі бідних. Вони лишилися від старого режиму і як такі мусять бути зліквідовані. Також ті, які протидіють політиці партії та уряду, будуть вважатись куркулями. Вони так само будуть зліквідовані.
З цього пояснення випливало, що будь-кому можна було приліпити наличку куркуля.
Коли зимове сонце почало заходити за руїни церкви, «товариш Цейтлін» запропонував, щоб селяни надіслали телеграму «до Центрального Комітету Комуністичної Партії (більшовиків) і до радянського уряду», дякуючи за багате й щасливе життя радянських селян, а особливо за впровадження колективних господарств. А коли голосувалося за це, то тільки одне запитали – так, як і на зборах сотні: «Хто проти?» Звісно ж, ніхто не осмілився мати щось проти, і телеграму схвалили гучними оплесками.
Коли відляпали долонями, голова зборів зачитав неминучу резолюцію. Вона підтверджувала, що селяни були раді вступити до колгоспу і що вони обіцяють партії та урядові завершити колективізацію в селі до Першого травня. І знову ж таки, оскільки ні один голос не пролунав проти резолюції, її було прийнято одностайно, і збори на цьому завершилися.
РОЗДІЛ ШОСТИЙ
Головою хлібозаготівельної комісії першої стохатки був Іван Хижняк. Колись він мешкав поруч з нашою хатою. Тепер «товаришеві Хижняку» було десь під сорок років, він був невисокий, опецькуватий і напівписьменний. Обличчя в нього було пооране глибокими зморшками, а густа бруднобілява чуприна, холодні й тьмавозелені очі, напівзаховані під стягненими повіками з колючими віями, надавали йому якогось поросячого вигляду.
Оце така людина очолювала хлібозаготівельну комісію в нашій стохатці. Фізична потворність, здавалося, впливала на його розумові й моральні якості. Він був жорстокий, брутальний і в'їдливий натурою, та й манеру говорити мав відповідну – саркастично-вульгарну або ж обмежену до шабльонних офіційних фраз. Часом він пробував висловлюватися на міський лад – нахапався цього, блукаючи десь по містах, – але й тоді не міг обійтися без найгидкішої лайки.
З початком жовтневої революції «товариш Хижняк» став єдиним на все наше село більшовиком. Як голова комнезаму, він належав до найзавзятіших і найревніших організаторів революційної влади в селі. Він і після революції залишився вірним виконавцем партійних накреслень, що зробило його впливовим сільським начальником, на сумлінні якого була смерть багатьох шанованих наших односельців.