Це був «товариш Хижняк».
Коли мати засвітила світло, ми побачили навпроти неї чотирьох чоловіків, двох жінок і одного підлітка, посильного комісії. Один з чоловіків тримав рушницю навпереваги, немов сподіваючись, що з-під ліжка ось-ось вискочить заєць. Усіх їх ми знали.
«Товариш Хижняк» був такий п'яний, що ледве язиком владав і насилу тримався на ногах. Перелякані, я і старший брат інстинктово пригорнулися до матері.
– Доброго вам вечора, товариші! – тремтячим голосом сказала мати.
«Товариш Хижняк», похитуючись, ступнув до нас ближче.
– Багато води сплило, відколи ми востаннє бачилися, – пробелькотів він. – Чи ж не приємно отак неждано поночі зустрітись, га?
– Ласкаво прошу, товариші! – вела далі мати, до якої вже вернулася сила волі й самовладання. – Чим я можу вам допомогти? Сідайте, будь ласка.
Гасова лямпа висіла в нас над столом, у тому кутку кімнати, де були образи. За сільською традицією це місце вважалося святим. Зі стелі там звисала на ланцюжках лямпадка з оливою і ґнотиком, що ніколи не згасав, символізуючи вічне світло. На поличці-божнику лежав окраєць свяченого хліба як символ щедрот Господніх. Ми стали в цьому кутку, дивлячись просто у вічі Хижняковій комісії – мій брат Сергій стояв ліворуч від матері, а я – праворуч.
«Товариш Хижняк» наче не почув маминих слів. Розкинувши широко руки, він підступав з наміром обійняти нашу маму. Вона подалася назад, але він безсоромно згріб її у свої лаписька. Проте мати випручалась і з усієї сили затопила його в пику:
– Відчепись, свинюко! – вигукнула вона.
«Товариш Хижняк» напрочуд хутко, як на п'яного, вихопив нагана. Я так само хутко, одним стрибком, затулив собою матір, а Сергій накинувся на Хижняка. Пролунав постріл. Куля вцілила в ікону, посипалося шкло.
Цей постріл був такий несподіваний, що всі мов скам'яніли. За хвильку одна з жінок, побачивши розбиту ікону, голосно заплакала. Менший мій братчик верещав на весь голос, я пробував заспокоїти матір, а Сергій борюкався з Хижняком, що намагався ще раз пальнути. «Товариш Юда», теж, здається, під мухою, глузливо бухнув навколішки і щось стиха мимрив, немов молився.
– Та годі вже! Обдумайтесь! – вигукнув у цю мить один з комісії, чоловік уже в літах. – Ми ж прийшли сюди по офіційному ділу!
«Товариш Хижняк» перестав борсатися з моїм братом і заховав нагана в кобуру. А тоді обернувся до того селянина:
– Нехай коні обдумуються, – пробурмотів він насмішкувато, – у них на те голови більші. А про яке це діло ти балакаєш?
І він підступив до старого, змірявши його презирливим поглядом.
– Усі діла тут мої! – раптово гримнув він. – Второпав? Мої і більш нічиї! Затям це собі своєю дурною, немитою, вошивою старою банькою!
Старий розгубився – він хотів щось сказати п'яному, та куди там! «Товариш Хижняк» усе не змовкав і далі говорив, уже цідячи крізь зуби.
– Ти подивись на нього! – він обернувся до членів комісії, тицяючи пальцем на старого селянина. – «Він прийшов сюди по офіційному ділу»... Інтересно, га? – І знову підніс голос: – А я ще раз кажу, що тут усі діла – мої! Я тут представник нашої любимої і дорогої партії та уряду! Я...
– Та я тільки хотів... – почав був старий.
– Заткай пельку! – урвав його мову Хижняк. А за хвилину погрозився старому:
– Я й з тобою ще сквитаюся рано чи пізно!
«Товариш Хижняк» був членом більшовицької партії і головою хлібної комісії в нашій стохатці, себто – найвищою владою. Виступити проти нього було все одно, що проти партії та уряду. Ніхто, окрім начальства над ним, не мав права втручатися в його справи. Розкричавшись на всю пельку, він перестеріг, що пристрелить на місці кожного, хто хоч писне супроти комуністичної партії і уряду.
Потому він обернувся до мого брата Сергія.
– А ти паруб'яга міцненький! Таки дуже міцненький паруб’яга, – сказав він. – Нашій дорогій батьківщині треба таких сильних хлопців, як ти. Чи це не щастя мати таке сильне молоде покоління?
Він кивнув чоловікові з рушницею, щоб той підступив ближче, і знову обернувся до мого брата.
– Так-так, – проводив він далі таким самим тоном, – наша соціялістична батьківщина потребує сильних людей... – І, раптом випроставшись, прорік по-командирськи гостро:
– Іменем нашої любимої комуністичної партії і нашого рідного радянського уряду оголошую тебе арештованим за фізичний напад на офіційного представника партії та уряду під час виконання ним службових обов'язків! – І наказав озброєному комісіонерові одвести брата в холодну.
Мама вже не могла приховати своєї розпуки. З голосним скриком вона обіруч ухопилася за Сергія, але бувши заслабкою, щоб упоратися з чотирма дорослими чоловіками, врешті зімліла. Коли вона опритомніла, Сергія вже не було в хаті.