Оце й усе. Мама мовчки підписалася. Пропаґандист аж світився з радощів, тоді як решта членів комісії стояла в кутку, похнюпившись, наче на похороні.
Наступного дня до нас на подвір'я прийшло кілька чоловік. Нікому нічого не пояснюючи, вони повідмикали стайню та клуню і забрали коня, корову, воза, плуга, борони та інший реманент. Аж тоді, коли наладований віз, запряжений нашим конем та з коровою, прив’язаною ззаду до воза, виїхав з нашого двору, один чоловік таки зайшов у хату. Він повідомив, що нас зареєстровано в колгоспі під нумером 168-м і що у разі чого нам треба буде в майбутньому покликатись на цей нумер.
Отак ми з господарів перетворилися в нумер – нумер 168-й.
РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ
Сільрадівський посильний, ходячи від хати до хати, скликав нас на загальні сільські збори, що мали відбутися найближчої неділі ополудні. Другий посильний загадував з'явитися на збори нашої сотки тої ж неділі ввечері.
Двоє зборів за один день! Це був явний знак, що назрівають неабиякі події. Ніхто з нас і здогаду не мав, що то може бути, але в той час ми сподівалися лише арештів, висилки чи й навіть розстрілів. Аж ось і неділя приспіла, відбулися перші й другі збори, і для багатьох наших односельців справдилися найгірші побоювання. Тільки що жертвами цей раз стали не звичайні селяни, а сільські верховоди.
Загальні збори проводилися в сільському клюбі – колишній нашій церкві. На сцені засідала президія, що з неї більшість становили люди, яких ніхто раніш у селі не бачив. Всі вони були поважні, аж навіть сердиті. «Товариш Цейтлін», відкриваючи збори, відрекомендував нам цих чужаків. Першим він назвав уповноваженого райпарткому. Інші були найвищими в районі партійними і радянськими «достойниками»: секретар райкому партії, «комісар» від МТС, «комісар» від ҐПУ, голова райвиконкому. Ми вже наслухалися про цю п'ятірку, бо чутки ходили між селян, що вона роз'їжджає по селах району, арештовуючи наліво й направо людей без ніяких очевидних провин.
Першим виступив уповноважений райпарткому. Суть його промови полягала ось у чому. Заблукана мурашка нічого не варта: вона притьмом пропала б, шукаючи харчу, будь-хто може безжально її розтоптати, як щось докучливе, чи в якийсь інший спосіб знищити. Кому потрібна заблукана самотня мурашка? Направду щось важить лише мурашник, бо в ньому мурашине життя захищене й увічнене. Мурашки тільки тим і тримаються на світі, що живуть вони цільнозв'язаним і чітко організованим мурашиним колективом. Мурашки без мурашника годі й уявити. Отак і з людьми: одинокі – безпорадні у світі; їх хто хоч може експлуатувати, переслідувати, кинути в забуття або й знищити. Тільки в комуністичному суспільстві людська одиниця знайде собі щастя, добробут і волю. Колективне господарювання – це все, а одноосібне – ніщо! Колективне господарювання – це перший крок до комуністичного суспільства, отож ми всі повинні вступити до колгоспу! Це – наказ партії, а партія знає, що для селянина найліпше. Іншого шляху немає.
Пробалакавши так з годину, він на завершення вигукнув широко вживане тоді комуністичне гасло: «Хто не з нами, той проти нас!» – і під голосні оплески сів на своє місце.
Тоді виступив партійний секретар. Він заявив нам, що наше село відстало в темпах колективізації і хлібозаготівлі. А причина цього в тому, що селом верховодять вороги народу (він назвав їх «шакалами»). Вся країна радісно будує соціялістичне суспільство, індустріялізується, колективізується, здає хліб державі й підписується на державну позику, бере участь у змаганні за швидше виконання плянів. А наше село тим часом дозволило певним ворогам народу пролізти на ключові пости й саботувати політику партії. Партія викрила їхні шакалячі підступи й суворо покарає цих виродків. Слухаючи це все, ми сиділи безмовні й заціпенілі. Нам просто подих перепиняло в горлі, поки ми чекали, коли оголосять імена цих ворогів народу.
Далі підступив до трибуни «комісар» від ҐПУ. Він почав з того, що довго переглядав якісь папери, які тримав у руках. Нарешті взявши їх в одну ліву руку, він поклав правицю на кобуру свого нагана при поясі, втупив у нас очі й так заговорив:
– Я приїхав сюди не промови виголошувати. Я приїхав виконувати свій обов’язок. Ви чули, що сказав товариш партійний секретар. Він сказав, що ваше село – у руках ворогів народу. Тож я приїхав сюди помогти вам викоренити цих ворогів і перетворити ваше село в соціялістичний колектив.