– Товариші! – сердито кинув він. – Як представник Центрального Комітету, вважаю за свій обов'язок поправити товариша Хижняка!
І він тоном, повним зневаги, пояснив, що з партійного погляду звертання до жінок на першому місці – це пережиток минулого, прикмета гнилого занепадництва. «Велика жовтнева соціялістична революція», мовляв, розкріпачила наших жінок і зрівняла у правах з чоловіками, так що їм нема потреби давати переваги. Своє коротке зауваження «товариш Цейтлін» закінчив висловом надії, що «товариш Хижняк» вибачиться перед зборами за свою помилку, і на цьому сів.
Уповноважений тим часом зберігав нейтралітет і лише випускав з рота кільця тютюнового диму, немов усі ці справи його не обходили. «Товариш Хижняк» перевів погляд на «товариша Цейтліна», наче благаючи милосердя. Той поблажливо кивнув головою. Тоді Хижняк звернувся до зібрання і пробелькотів перепрошення. Він висловив жаль, що приспав свою більшовицьку пильність, але запевнив нас усіх, що надалі вже ніколи не допуститься цієї занепадницької буржуазної звички звертатись перше до жінок. Після цього він узяв аркуш паперу й почав читати свою промову.
Нас дуже здивувало, що «товариш Хижняк» фактично повторив усю орацію «товариша уповноваженого», включно з його теорією про мурашник і закликом «Хто не з нами, той проти нас!» Нарешті він підійшов до теми, якої всі ми чекали: що й серед нас є вороги народу, що вони захопили у свої руки декотрі десятихатки й п'ятихатки і, скориставшись довіреними їм посадами, саботують виважену партійну політику в нашій стохатці й у цілому селі.
Скінчивши промову, Хижняк узяв зі столу іншого папірця, заглянув до нього й вигукнув:
– Голова першої десятихатки, вийти наперед!
Поки той нещасник плентався до столу, Хижняк карбував слова вироку:
– Іменем трудового радянського народу я маю честь заарештувати вас за зрив виконання плянів колективізації і хлібозаготівлі в довіреній вам десятихатці!
В такий самий спосіб він узяв під варту ще шістьох: чотирьох голів десятихаток і двох – п'ятихаток. Серед них виявився і керівник нашої п'ятихатки, що ото так ревно затягував нас до колгоспу.
Коли пролунало останнє прізвище, двері широко розчахнулися і на порозі став гепеушник з гвинтівкою за плечима. Тільки-но «товариш Хижняк» дочитав список, до арештованих керівників підійшов виконавець і показав їм на двері. Вони все ще проходили вервечкою повз стіл президії, як «товариш уповноважений» докурив свою цигарку й підвівся виходити. «Товариш Цейтлін» подався за ним слідом, полишивши закриття зборів на «товариша Хижняка», що той хутенько й зробив.
А коли ми вийшли надвір, то ще побачили, як двоє саней зникали в темряві зимової ночі. На перших везли заарештованих наших керівників, другими їхало начальство. Вранці ми дізналися, що такі самі арешти проведено й на інших кутках по всьому селу. В кожній стохатці арештували по п'ять-сім чоловік. А оскільки всіх стохаток налічувалося вісім, то виходило, що з села за одну ніч забрано понад п'ятдесят душ.
Хоч ми й не співчували більшості арештованих, однак і тішитись їхнім нещастям ніхто не тішився. Цих людей просто віддали на поталу, як жертовних баранів. Це всім було зрозуміло. Але чи це означало кінець усіх чисток? Кому випаде стати наступним у списку?
Ніхто не міг передбачити того, що трапилося далі. Більш як півмісяця минуло без жодних зборів. І з кожним новим днем, прожитим без зборів, більшало чуток, які суперечили одна одній. Дехто казав, що партія та уряд відмовилися від політики колективізації і що селян тепер уже не чіпатимуть. Інші переказували, що «товариш Цейтлін» поїхав аж у столицю по нові вказівки. Ще інші твердили, що власті дали нам спокій на той час, поки набудують нових в'язниць і таборів для тих, хто й далі відмовлятиметься вступати до колгоспів.
У селі не стало найзапекліших комуністичних активістів і взагалі начальства. «Товариша Цейтліна», як з'ясувалося, і справді викликали, тільки до райцентру, але куди ділися Хижняк, Хоменко та інші, подібні до них, ніхто не знав. Після останніх зборів їх у селі не бачено. Було ясно як день, що йшлося до чогось дуже важливого.
Подейкували, що сам Сталін недавно щось таке написав і промовив на захист селян. У своїй статті «Запаморочення від успіхів» він розкритикував низових партійних начальничків та активістів за надмірну запопадливість у проведенні колективізації. Ходили чутки, що він наказав сповільнити темпи колективізації і навіть дозволив виписуватись назад з колгоспів, коли хто того волів. Важко було повірити таким балачкам, бо ось же не так і давно нам казали на зборах, що Сталін вирішив завершити програму примусової колективізації до Першого травня, хоч би яких довелося при цьому принести людських та матеріяльних жертв. Знали ми й те, що це ж Сталін проголосив ліквідацію куркульства як кляси. Відповідно до цієї лінії уряд прийняв закон, що управнював виганяти куркулів з їхніх сіл і спроваджувати на заслання. То чи могло ж таке бути, щоб він так швидко змінив думку?