Але найголовнішою подією в каліфорнійський період життя Старова було те, що 1985 року з'явилася друком оця його книжка, над якою він працював майже все своє емігрантське життя. Вона була видана англійською мовою саме з нагоди п'ятдесятиріччя Великого Голоду в Україні 1932 – 1933 років, що його скорботно відзначила вся українська еміґрація. Книжка ця під назвою «Execution by Hunger» вийшла завдяки старанням Фонду Катедр Українознавства при Гарвардському Університеті під тодішнім псевдонімом автора – Мирон Долот.
Він вирішив написати книжку про голодомор англійською мовою, щоб ширший світ довідався про цей нечуваний, замовчуваний совєтським режимом злочин супроти України. Книжка Мирона Долота набула великого розголосу у світі. На неї було опубліковано з півтори сотні схвальних рецензій, листів-відгуків з усіх усюдів (головно з Англії, Франції, Німеччини, Австралії, Канади, Польщі і, звичайно, з різних регіонів США). Книжку цю перекладено французькою, фрагменти з неї – польською мовами; англійською вона вийшла спершу в твердій оправі, а згодом і в м'якій обкладинці, а також як так звана звукозаписна книжка (наговорена на плівку, в касетах). Англомовна книжка ще й тепер в обігу. З нагоди п'ятдесятиріччя голоду в Україні тридцятих років Старів також видав невеликі брошури англійською мовою – для інформації під час ювілейних зібрань.
Перебуваючи на пенсії, Старів і далі служив громаді в потребі. Отже, коли група українців у Сакраменто (столиці Каліфорнії) заініціювала створення комісії з перевірки каліфорнійських середньошкільних підручників та характеру викладання історії Східньої Европи, геноцидів і потоптання людських прав, що мали там місце, Семен Старів став членом тієї комісії. Він, бувши викладачем історії і дослідником голоду в Україні, міг, як ніхто інший, подати кваліфіковані проекти й взірці навчання в цих ділянках і тим самим сприяти поліпшенню викладання, як і впорядкуванню відповідних підручників. І його уповноважили написати підручника про український геноцид (не тільки щодо селян, виморюваних голодом, а й про нищення української провідної верстви) для американських середньошкільних учителів у Каліфорнії.
Коли українська еміграція широко відзначала 1000-річчя християнства в Україні (1988 рік), Семен Старів узяв активну участь і в цьому святкуванні. Він належав до ювілейного комітету в місті Сакраменто, написав текст буклету «Тисячоріччя християнства в Україні» і підтримував протести цього комітету (навіть до Риму) проти того, щоб тисячолітнє християнське свято присвоювала собі Росія, якої тоді, за часів хрищення України-Руси в 988 році, взагалі не існувало.
На закінчення ще треба згадати, що свій пенсійний час Семен Старів плянував присвятити малюванню (до якого приохотився в старшому віці) та спогадам про полон і полонених. Ще в полоні він почав дещо записувати, а в Німеччині весь час нотував щоденник, який вів далі й на кораблі до Америки і ще якийсь час по тому. Та доля розсудила інакше. У 1989 році він мусив піддатися важкій операції серця (оскільки весь час в Америці слабував на «ангіну пекторіс»), а після неї почав поволі занепадати на здоров'ї.
Помер він 9 серпня 1998 року на 82-му році життя після тяжкої і довгої недуги, залишивши в глибокому смутку дружину Олександру і дочок Ольгу і Марію та ближчу і дальшу рідню в США і в Україні.
Заупокійне Богослужіння і похорон світлої пам'яти Семена Старіва відбулися 13-го серпня 1998 року в похоронному закладі «Mission Montury» і на кладовищі St. Carlos в Монтереї. Похоронні відправи відслужив отець Олександер Авраменко з Сан-Франциско.
Крім родини, знайомих і приятелів та жалібної громади, які прибули, щоб провести його в останню дорогу, присутніми були також п’ять полковників української армії з України, що навчалися тоді в Монтерейській військово-морській вищій школі. Вони стояли як військова почесна варта, з українським і американським прапорами, над домовиною. Перед опущенням домовину посипали грудками української землі, принесеної з місця-пам’ятника Голодомору і з Биківні, з цвинтаря замучених агентами НКВД. Домовину спущено в гріб під звуки пісні «Чуєш, брате мій».