Промова його була типовим зразком офіційного звернення партійного керівника до селянської авдиторії: спокійний голос, батьківський тон, нескладні речення. Як і інші такі самі оратори, він перелічив геть усі революції у світовій історії, до яких нам не було ніякісінького діла. Тоді пом'янув усіх засновників комуністичного руху, описав жахливе життя в капіталістичних країнах і нарешті оголосив, що справжній рай можливий тільки в «Країні Рад».
– Де ще в світі селяни мають змогу вільно проводити оце такі збори, як наші? – традиційно запитав він і сам зразу ж відповів: – Ніде! Тільки у вас є такий привілей, бо ви живете в Радянському Союзі!
Сказавши це, він раптово затнувся, ніби йому забракло слів. А за хвильку продовжив уже стишеним голосом:
– У вашому селі мали місце деякі прикрі події. Чи відповідатиме дійсності припущення, що вони сталися з вашої згоди?
– Ні! – відповів він сам собі після короткої павзи, під час якої наче задумався над чимось. – Далеко не всі з вас схвалювали те, що сталося! Те, що сталося, то справа ворогів народу – куркулів. Так, дійсно, то заподіяли куркулі.
Українська мова «товариша Черепіна» була досить правильна, якщо не зважати на трохи дивну вимову. Та все-таки нам важко було встежити за ходом його думок. Він ставив риторичні запитання і був ухильний у своїх відповідях на них; він говорив про те, що сталося, не кажучи конкретно, що ж саме то було. Звичайно, ми знали, про що він говорить, але дивувалися, яка йому була потреба плести околяси наздогад буряків.
Однак трохи перегодом він заговорив уже однозначніше. Він заявив нам, що, піддавшись під куркульський вплив і зробивши те, що ми зробили, ми всі втратили право на життя! Так, бо в цьому світі немає місця для тих, хто проти комуністів, хоча ми ще можемо довести, що гідні жити в комуністичному суспільстві, якщо пристанемо на колективне господарювання і запишемось до колгоспу. Це стосувалося тих, хто ще не записався. А ті, що зазіхнули на «соціялістичну власність», тобто забрали свою худобу й реманент з колективу, повинні визнати свою тяжку помилку і негайно все повернути назад. Коли ж хто свідомо подумує про вихід з колгоспу, то хай напише заяву на правління артілі. Поза тим він повідомив нас, що усуспільнюються тільки коні та сільськогосподарське знаряддя. А на житло, корови й дрібну живність, таку як свині, кози, вівці, свійська птиця, право особистого володіння за колгоспниками зберігається.
І на закінчення він попередив нас:
– Раз і назавжди запам'ятайте собі, що на кожного, хто здійме руку проти комуністичної партії і радянського уряду, чекає неминуча смерть!
На цьому, однак, збори не закінчилися. «Товариш Черепін», завершивши промову, доручив одному пропаґандистові прочитати нову статтю Сталіна від 3 квітня 1930 року, що називалася «Відповідь товаришам колгоспникам».
Згідно з цією статтею, дозвіл на вихід з колгоспу селянам-колгоспникам зовсім не означав, що політику колективізації припинено. Це тільки свого роду тактика. Сталін підкреслював, що, як і кожна війна, війна проти клясового ворога неможлива без закріплення вже завойованих позицій, перегрупування сил, забезпечення фронту резервами і підтягування тилів. Сталін заявив, що тільки «мертві душі виходять з колективних господарств», а також, що вихід з колгоспу – це ворожий акт супроти комуністичної ідеології, хоча, однак, не всі ті, що вийшли з колгоспів, є ворогами чи мертвими душами. Це селяни, яких комуністичній партії ще не вдалося переконати в справедливості ідеї комунізму, але «яких ми, безперечно, переконаємо завтра».
А ще Сталін повідомляв у статті, що уряд вирішив усю колективізовану тяглову худобу звільнити від оподаткування терміном на два роки. Корови й дрібна живність, як от свині, кози, вівці та свійська птиця, також звільнюються від податку незалежно від того, чи вони усуспільнені, чи залишилися в особистому користуванні колгоспників. Це означало, що кожен, хто мав намір вийти з колективного господарства, тепер муситиме двічі подумати, перш ніж до цього вдаватись.
Закінчилися збори майже опівночі. Надворі йшов дощ і було дуже холодно. Дорогою додому ми вирішили таки залишитись у колгоспі. Іншого вибору не було.
Проте всупереч нашим сподіванням і обіцянкам партійного начальства на зборах, ніяких поважних змін на краще в нашому житті після бунту не сталося. Насильницька колективізація відновилася і ще й посилилась, оподаткування натурою й грішми тривало з новим завзяттям та енергією.