– Все це ти поясниш перед судом, – процідив крізь зуби «товариш Черепін», силкуючись опанувати себе. – Тебе вчасно повідомлять. Але затям, що я тобі цього так не прощу!
Панас залишився на полі сам. Він знав, що в «товариша Черепіна» слово з ділом не розбігається.
Але ж усе-таки – що воно таке «жлоб»? Це питання вразило Панаса своєю таємничістю, як тільки «товариш Черепін» покинув його самого. Він гадав, що знає значення цього слова. І нічого в ньому такого не було, щоб підвести людину під суд. Скільки разів він чув це слово поміж людей! Більш того, його й самого не раз так прозивали, але він ніколи не вважав це за якусь образу.
І ось тепер, згідно з погрозою «товариша Черепіна», Панас став перед колгоспним судом. Черепін так захопився своєю риторикою, що нам здавалося, наче він геть забув про саме цю судову справу. Аж ні: десь так за годину він нарешті заатакував і Панаса. Голосом невинно ображеної людини він довів до загального відома, що під час виконання своїх службових обов'язків зазнав приниження і дискредитації від громадянина Панаса Коваленка. Всі звернули увагу, що він не назвав його «товаришем», бо таке звертання належалось ніби тільки до льояльних громадян. Ми всі розуміли, що це був кепський знак. На нашу думку, Панаса вже було визнано винним. Назвавши Панасове прізвище, Черепін зупинився і довго вдивлявся в обличчя присутніх, мовби шукаючи в них співчуття. Потім знову заговорив. Панасів злочин він описував пронизливо-надривним голосом. З кожним його словом злочин наче все більшав і більшав, а сам Панас малів і малів.
– Оце ось створіння, – розлючено вказував промовець обома руками на Панаса, – не тільки проігнорувало партійну інструкцію. Мало того, воно ще посміло образити мене, представника нашої партії та уряду. Завважте: принижуючи мене, він тим самим образив і зганьбив партію та уряд; він своїм учинком також образив нашого дорогого й любимого вождя й учителя, товариша...
Прізвище вождя більшовицької партії потонуло в належному вибухові оплесків.
«Товариш Черепін» на трибуні самовдоволено озирнувся. Панас стояв, прикипівши очима до своїх чобіт. Коли оплески поступово стихли, «товариш Черепін» повагом виголосив присуд: злочин Панасів настільки серйозний, що він радить передати справу органам державної безпеки і вищим судовим інстанціям.
Усе зійшло б гладко, коли б «товариш Черепін» не пропустив істотної подробиці: як то спромігся Панас образити і партію, і уряд, і «товариша Черепіна», та ще й самого вождя – усіх заразом?
– Та як же він вас образив? – вигукнув хтось із кутка.
Тут уже й іншим закортіло дізнатись достеменно, що ж, власне, скоїлося між «товаришем Черепіном» і Панасом. Хтось навіть поцікавився, чи були свідки при тій події, хай там яка вона була. Спочатку «товариш Черепін» якусь хвилину спокійно дивився кудись у далечінь. Далі він підвівся, надпив води, придививсь до шклянки, немов хотів переконатись, чи допив її до дна, обережно поставив шклянку, кахикнув у кулак і наче мимохідь дзеленькнув, закликаючи до порядку. Гамір і вигуки негайно вщухли, залягла мертва тиша. Ніхто не важився й ворухнутися. Ми всі чекали, що він скаже.
Проте «товариш Черепін» не поспішав. Він мовчки втупився в присутніх, ніби намірившись загіпнотизувати кожного в залі. Нарешті він промовив:
– Позаяк характер злочину громадянина Коваленка такий, що дискредитує нашу любиму партію й уряд і мене як представника нашої партії в цьому селі, то думаю, що було б недоцільно повторювати його тут привселюдно.
Помовчавши ще трохи, він додав чітким голосом:
– Я повторюю свою вимогу – і це вимога нашої любимої партії та уряду: оскільки зловмисність злочину підсудного не викликає сумніву, його справу необхідно передати у вищий суд і в органи державної безпеки.
Виголосивши цей свій вердикт, він свідомо вичекав часину, немов сподіваючись якогось заперечення. Потім зауважив щось судді Сидорові, мабуть, наказуючи розпочати судове слухання, хоча й без цього усім було ясно, що Панаса ще до початку слухання було вже засуджено. А Сидорові, як і в попередніх справах, просто забракло слів. Розгублений і безпорадний, він тільки поглядав то на підсудного, то на «товариша Черепіна». Аж після того як Черепін щось там прошепотів йому на вухо, Сидір викликав підсудного і сказав: