Але голод в Україні 1932-33 років був політичним голодом. За словами Малколма Маггериджа, особистого свідка цього голоду, «він являв собою свідомий витвір бюрократичних умонастроїв». І справді – це був голод народовбивчий, що його Сталін зі своїми однодумцями використав як спосіб підкорити собі українське селянство.
Голод 1932-33 років у Радянському Союзі становив подію, яку в широкому світі цілковито зігноровано, знехтувано, витлумачено хибно або зовсім перекручено. До сьогодні декотрі американські «фахівці»-радянологи затято дотримуються офіційного радянського заперечення факту голоду, хоч самі радянські достойники тепер уже говорять про голод сухим діловим тоном. Мабуть, тільки цим можна пояснити, чому й досі у США не здійснено докладного дослідження цього голоду. Американцям просто важко прийняти за правдоподібну таку неймовірну й нелюдяну акцію.
У цій книжці я описую, що діялося в моєму рідному селі під час тих чотирьох років – від 1929-го до 1933-го. Я переповідаю те, що сам бачив і пережив. Все тут занотоване справді сталося – я подаю тільки автентичні факти. Хоч розмови й виступи, ясна річ, не передані дослівно, змістом вони точно відповідають тому, що говорилося саме в той час. Усе це оперте на моїй живій пам'яті.
Дехто з моїх читачів здивується, як я зміг через багато років відтворити так багато подій і в таких деталях. Властиво, тут немає ніяких таємниць. По-перше, людина не забуває психологічних травм і трагедії свого життя, хоч би як сильно намагалася це зробити. По-друге, людина не може забути подробиць своєї боротьби за існування. То був час, коли всі люди в усій Україні жили від однієї кампанії до іншої, від однієї промови «вождя» до іншої, від однієї партійної постанови до іншої, від одного урядового указу до іншого і, нарешті, від одних зборів у селі чи на заводі до інших. Мені не сила притлумити в пам'яті ці речі. Подробиці й дати подій, описаних у цій книжці, перевірено за тогочасними радянськими газетами й журналами, що їх можна знайти в більших американських бібліотеках. Ця книжка точно змальовує перебіг подій у моєму селі за колективізації.
Ще один момент, на який я хочу звернути увагу читачів: Мирон Долот – це мій псевдонім, під яким я друкував у США, Німеччині й Швейцарії статті та брошури про голод.
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
Я народився і виростав у типовому українському селі[3] на Черкащині, розташованому менш як за двісті кілометрів на південь від столиці України. Село наше стоїть на лівому березі річки Тясмин, однієї з приток Дніпра. Та й гарне ж то було село! Зелені горби височіли на півдні за річкою, чорна, як смола, родюча рівнина простягалася на північ. Вона вся була помережена смугами ланів. Щовесни і щоліта ці смуги зливалися в суцільне море пшениці. Хвилі випещеного збіжжя, зелені навесні й золотаві влітку, звільна погойдувалися під лагідним вітерцем. Після жнив поля знову стояли голі й чорні, ніби в жалобі за втраченою своєю красою. Під кінець року наставала нова зміна кольору – зимова білість зливалася на обрії з сіро-синім морозним небом.
Село було велике – у ньому налічувалося десь із вісімсот господарств і проживало майже чотири тисячі чоловік. У центрі стояли громадські будівлі – церква, школа, крамниця, сільська рада, пошта і будинок, в якому жив і працював лікар. Майдан посеред села правив за місце гулянь, громадських зборів та ярмарку.
Як заведено в українських селах, хати стояли близько одна до одної. Небруковані вулиці ніяк не називалися, хоч кожна садиба мала свій нумер. Через село пролягав також небрукований курний шлях, що сполучав нас із довколишнім світом.
Наші хати були прості за конструкцією і виконанням. Дерев'яний каркас з грубо обтесаних колод обмазувався глиною, а зверху покривалися хати звичайно солом'яними сніпками. Бляшана покрівля вважалася ознакою заможности, і я пригадую лише кілька таких покрівель на все село. Більшість хат складалася з однієї кімнати, яка служила для всіх потреб, включно з готуванням їжі й спанням. Дерев'яна підлога також була рідкістю. Долівки, так само як стіни, були глиняні. Та хоч які нехитрі здавалися наші оселі за будовою, хоч які примітивні ми мали побутові вигоди – в хатах завжди було чисто прибрано й затишно.