Вечоріло. Ще півгодини — і вона зроду не знайде в темряві два прутики з прив’язаними на них червоними ганчірочками...
Скільки часу минуло ТАМ? Година? Експерти все так само переглядаються, і все так само нервується пан Петер...
Вона підвелась. Увімкнула світло в передпокої, відшукала на вішалці свою стару спортивну куртку — на пагорбах зараз холодно...
«Ні в якому разі не намагайтеся пронести з собою будь-які предмети зі змодельованого середовища...»
Куртку вона потім викине.
Черепаху шкода. Прихопила би з собою... А Сенсея не взяла б у жодному разі. Це зовсім інший пес — чужий, йому і тут непогано...
Усе.
Ірена поправила на боці сумку і відчинила вхідні двері.
Відразу кілька ліхтариків вдарили промінням їй в обличчя, засліпили, змусили спіткнутися на порозі.
— Не чиніть опору... Це поліція. Підведіть руки.
Так, засліплену й розгублену, її доставили в тісне приміщення з жорстким ліжком і залишили на ніч. Даючи себе обшукати — незвична, принизлива процедура, — вона відчужено думала, що зараз усе одно темно. І прутиків на вершині пагорба не знайти без прожектора...
Крізь заґратоване віконце машини вона мигцем побачила місто. Абсолютно звичне. Абсолютно таке саме, як ТАМ...
Вона думала, що не засне, — але варто було її голові торкнутися пласкої подушки, як світ — і реальний, і змодельований — перестав існувати. Обернувся сновидінням.
У сновидінні був Анджей, але за межею видимості. Спотикаючись, сердячись, усе більше заплутуючись, вона шукала його і кликала — але він знущально вислизав, залишаючи тільки лиху пам’ять по собі, чужий запах, тривожне коливання повітря...
І в той же час він був. Повсякчас. Поруч — тільки руку простягни.
Кабінет слідчого був схожий на тисячі інших кабінетів.
— Пані Хміль, ви можете вимагати присутності адвоката... У вас є адвокат?
— Навіщо? — запитала вона після паузи.
— Тому що закон передбачає наявність адвоката, — слідчий, по-хлоп’ячому кирпатий, не зводив із неї неприємного, прискіпливого погляду. — Не знаю, хто б узявся захищати вас, пані Хміль, але... за наявності певної кількості грошей...
Він вичікувально замовк. Ірена знизала плечима:
— А навіщо... в чому мене... власне, звинувачують?
Минуло ось уже двадцять дві години, як вона увійшла «в тканину моделі». Реального часу — дві з гаком години. Ймовірно, експерти п’ють каву, а пан Петер не знає, що й думати...
Слідчий насупив брови:
— Скажіть, будь ласка, пані Хміль... Де ви провели останні десять місяців? Приблизно з десятого грудня?
Вона мовчала. Вона сидить тут і все глибше вплутується в цю маячню, в той час як на пагорбі чекає її дорога ДОДОМУ..
— Пані Хміль, ви згадали?
— У відрядженні, — сказала вона глухо. — А в чому річ?
— Де? Річ у тім, що це дуже важливо... Хто відправив вас у відрядження? Адже інститут не відправляв...
— Творче відрядження, — сказав вона вже твердіше. — Я письменниця...
Слідчий кисло скривився:
— Я знаю... Здається, навіть щось читав... так, цікаво, до певної міри... І все ж таки: де ви були? Хто вас там бачив? Чи не збереглись у вас, наприклад, квитки на поїзд? Візитки з готелів?
— А в чому річ? — тупо повторила Ірена.
Слідчий зітхнув:
— Річ у тім, що наш відділ веде справу про серійного вбивцю. В районі за останні два місяці вбито троє дітей — очевидно, однією людиною... Схоже, не з корисливих мотивів. І, ймовірно, вбивця — жінка.
— А до чого тут я? — запитала Ірена після паузи.
Слідчий подивився зовсім уже похмуро. І поклав перед нею на стіл протокол, як з’ясувалось; — обшуку в її будинку.
В її змодельованому Анджеєм будинку.
У підвалі — сокира зі слідами крові.
В каміні — рештки згорілого одягу...
У смітнику — теж одяг із плямами крові.
У машині — курточка, яка належала хлопчику, що його було вбито три дні тому... І його ж правий черевик.
Машина — це взагалі особливий випадок. Крім глини, налиплої на колесах, крім плям крові в багажнику — ще й характерна вм’ятина, причому при зіткненні частинки емалі залишилися на місці злочину...
Ірена мовчала.
— Пані Хміль, ви розумієте всю серйозність... всю доказовість звинувачень?..
— У мене алібі, — сказала Ірена і була вражена, як вдало згадалося потрібне слово. — Мене тут не було... десять місяців.