— Скажіть, пані Хміль... Ви відчували сексуальну насолоду при інтимному спілкуванні з вашим чоловіком?
Ірена мовчала, розглядаючи свої долоні. Це ж треба! (А так, на вигляд, цілком пристойна людина.)
— Мені треба подумати, — сказала вона похмуро.
Навіть бувалий адвокат, здається, здивувався:
— Он як? А мені здавалося, що ця інформація давним-давно вами осмислена... Втім, вибачте.
Він поставив ще кілька запитань — Ірена відповідала коротко, всіляко ухиляючись від пильного погляду. Втома пригинала її до землі. Нестерпна втома...
Нарешті Семироль замовк. Дивним порухом торкнувся рота — мовби витираючи з губ залишки кефіру. Задумався, втупившись у співрозмовницю пильним поглядом — немов чепурун, що втомлено розмірковує, яку краватку вдягти на сьогоднішній раут. Нелегкий вибір...
В якусь секунду Ірена відчула себе гирею на шальках терезів, а що на іншій чаші — знає тільки пан препаратор. І вичікує, поки шальки терезів перестануть коливатися...
— Добре, пані Хміль... Вірніше, втішливого мало... На жаль, я не можу взятися за ваш захист. Ваші друзі, певно, будуть засмучені.
Вона так здивувалася, що навіть пильно глянула йому у вічі:
— Ви гадаєте... Ви не вірите в мою безневинність?!
— Я професіонал, — пан Семироль іронічно всміхнувся. — До чого тут «віриш — не віриш»?.. У мене зовсім інші критерії.
— Але ж... — почала Ірена пошепки. — Я дійсно... я можу бути з вами відвертішою... Так, я відчувала сексуальне задоволення... і хотіла дитину, але Анджей...
Семироль подивився на неї, сумно похитавши головою:
— Не треба. Я дізнався про все, що хотів. Ваша відвертість тут ні до чого... На жаль. Прощавайте.
Слідчий не дивився на неї. І говорив сухо, байдуже; не зважаючи на її заперечення, справа рухається до розв’язки. Громадськість вимагає покарання вбивці, всі журналісти міста на ногах; на жаль — через недбальство деяких співробітників — фотографії з матеріалів слідства стали надбанням преси...
Вона мовчала. Ймовірно, відмова пана Семироля від її захисту рівнозначна була звинувачувальному вироку — винна! Ірена нічого не могла зрозуміти: вона все життя вважала, що чим кращий адвокат, тим за складніші справи береться...
Імовірно, професор східної літератури вражений не менше. А Карателька... що ж, мабуть, ставлячи миску перед годованцем Сенсеєм, вона говоритиме щось на кшталт: «Собака за господиню не відповідає...»
— Дивна річ, — сказала вона вголос. — Невже я так схожа на маніячку?
Слідчий глянув на неї мигцем. Відвернувся:
— Ви не відверті зі слідством. Ви самі обтяжуєте своє становище...
— Мені дадуть адвоката? — запитала вона ледь чутно.
Слідчий скривився:
— Безумовно... Але, оскільки Упир відмовився вас захищати, а після його відмови жоден приватний юрист за справу не візьметься... На суді вас буде захищати наш штатний адвокат, у якого немає іншого виходу — це його робота... Послухайте, але чому вам не зізнатися?!
— Бо я не винна...
Він подивився на неї уважніше. Вона не відвела погляду:
— От ви... вірите? Що я дійсно зробила те, в чому мене звинувачують? Справді вірите?
Він пожував губами. Симпатичний, узагалі-то, веснянкуватий хлопець. Міг би зустрітись їй на вулиці або в кафе — і тоді вони весело розкланялися б, поговорили про погоду, можливо, вона підвезла б його до рогу...
— Ви справді не схожі на вбивцю, — сказав він знехотя. — Хоча всі факти — проти вас.
— Не схожа?
— Ні.
Ірена зітхнула.
Рішення прийшло до неї сьогодні вночі. Вона піднялася з тапчана — і більше вже не могла заснути. Ходила по камері туди й сюди — під ранок у вічко заглянув здивований сторож...
Єдино правильне рішення. Але однаково — важко вимовити.
— Я... зізнаюся, — сказала вона через силу. — Я зізнаюсь і хочу показати місце, де лежить іще одна жертва...
Слідчий поперхнувся. Кілька секунд вона дивилася в його очі, що стрімко скляніли.
Йому важко було стримати емоції. Але він упорався.
Вже через півгодини Ірена могла насолоджуватися видом тополь, які мчали назустріч.
Вони їхали до її будинку. Віконце в машині було маленьке і заґратоване, одначе Ірена впізнавала знайомі місця — кав’ярню під червоним дахом... Плавний вигин траси, прірва, з якої вранці здіймається туман...
Вони зупинилися біля її воріт. Сусідський паркан ледь не обвалювався під вагою Валька з приятелями. А чому вони не в школі?..