Її руки діяли окремо від голови. Клац...
Тепер широка стрічка ременя прив’язувала її до крісла.
— Вам усе ще холодно?
Вона зрозуміла, що тремтить. Цокоче зубами із загрозою прикусити язик.
— Обігрівач гріє добряче, — Семироль посміхнувся. — Мені вже жарко...
На лобі у нього справді виступив піт. Жорстке волосся, звільнене з-під лижної шапочки, стояло сторчма.
— Нам їхати десь із півгодини... Розслабтеся. Подивіться, які гарні гори...
— Несправжні, — сказала Ірена байдуже. — Модель.
— Але ж гарна модель, правда?
Вона швидко зиркнула на нього. Машина в горах... Руки, що легко лежать на кермі...
— Анджей? — запитала вона пошепки, сама собі не вірячи. — Анджей?!
Як усе до дідька на нього схоже... Довести її до божевілля — а потім з’явитися нізвідки, раптово — неймовірно!.. Позирнути з чужої личини...
— Анджею, я чекала чогось схожого... Але НАВІЩО?!
По щоках у неї вже кілька хвилин безупинно котилися сльози.
Семироль пригальмував. Машина сіпнулась і стала; Ірена переривчасто зітхнула під поглядом карих очей, які викликали заціпеніння.
— Анджею... Ти з глузду з’їхав?! Тюрма... Ти знаєш?! Як це... експертиза... що вони зі мною... адже все, як насправді. Занадто схоже... на дійсність. Суд... Як ти міг додуматися?! Маніячка... чому маніячка? Ти божевільний!.. Ти — сволота!.. Якщо мститися... за що?! У нас... усе тоді відбувалося правдиво... але з тобою неможливо жити, ти божевільний... Анджею!! Але було ж і хороше... стільки хорошого було, за що ж ти так... чому?.. обіцяв, що пам’ятатимеш... краще б забув... Гад! Ненавиджу!..
Семироль дивився на неї, і погляд його мінився. Все ширше розплющувалися очі, з пильних ставали враженими; Ірені здавалося, що випещене обличчя адвоката ось-ось почне розлазитись, випускаючи з-під маски глузливу фізіономію її колишнього чоловіка.
— Анджею... Ця скотина Петер обіцяв мені... ПІВГОДИНИ!! Тільки півгодини і цілковиту безпеку... Ви з ним у змові? Чи ти його обдурив? Анджею... Годі. Ти вже... познущався з мене досхочу. Ти перейшов усі можливі межі... З мене досить твоєї живолупної моделі! Я хочу в наш нормальний світ!!
Вона захлиналася риданням. Семироль дивився, й очі його ставали все похмурішими:
— Ви мене з кимось плутаєте, пані Ірено.
Вона замовкла. Закусила губу, намагаючись зупинити дику істерику.
Сонце, червоне, як розпечена жарівня, опускалося все нижче. Під поривами вітру розгойдувалась автомобільна радіоантена, і здавалося, що машина невдоволено ворушить єдиним вусом.
Семироль мовчав — важко і похмуро.
— Вражаюча МОДЕЛЬ, — мовила Ірена, ніби виправдовуючись. — Ти ж визнав це, вірно?
Семироль мовчав.
— Анджею...
Його тонкі губи ледь здригнулися:
— Мене звуть Ян.
Запала мовчанка. Така довга, що сонце майже встигло сховатись за зубчастим небокраєм.
Шелестів, огинаючи машину, вітер. Зимний протяг пробирався в щілини.
— Ти прикидаєшся, Анджею, — пошепки сказала Ірена, відчайно усвідомлюючи свою помилку, але все ще не бажаючи розлучатися з щойно примарною надією.
— Ні... Я не прикидаюся. Не знаю, що вам привиділось, — але я всього лише Ян Семироль...
Якийсь час вона розглядала його пещене чуже обличчя. Потім з відчайною силою вломилася в дверцята; дорога їй була одна — в прірву, й Ірена рвалася, прагнучи опинитися на дні кам’яного урвища.
Дверцята не піддались. Ірена даремно торсала хромовану ручку.
— Але ж, пані Хміль!.. ви так добре трималися... Потерпіть іще трохи — зараз приїдемо...
Машина рушила.
Вона обм’якла, дозволяючи ременю безпеки повернути себе у крісло.
— Зараз приїдемо, заспокойтеся, поговоримо... Ви любите часник? У мене в холодильнику на цей випадок є часниковий соус...
Він замовк, не відриваючи очей від дороги. Дорога була ще та: для гонок на виживання, для випробування на міцність нервів...
— Я їх не вбивала... — сказала Ірена хрипко. — Але ж я їх не вбивала! Я нікого в житті не вбивала... Я б своїми руками... цю вбивцю... задушила...
— Я не можу говорити, бо за кермом...
— Ви теж ВІРИТЕ, що я вбивця?!
— Я за кермом...
— Ви ж юрист! Ви адвокат, ви мусите...
Машина покотилася вниз — схил ставав усе крутішим.
За поворотом відкрився ліс. Дерева заполонили невелике узлісся — закритий з усіх боків притулок.
Гніздо.
Дорога стала рівніша і ширша. Показалася вирубка.
— У мене тут маленька ферма, — пояснив Семироль, під’їжджаючи до широких залізних воріт. — Вам сподобається...