Выбрать главу

Ганс приклав руки до грудей, потім простягнув їх до неба і вигукнув:

— Земля! Нова Земля!

XII. НА БАТЬКІВЩИНУ

Димить, потріскує нафтовий каганець, видовбаний у скелі. Гніт — витіпане волокно. Червонувате, мерехтливе полум’я освітлює трьох людей, що сидять на “матрацах” з моху. Бліде, виснажене лице з мішками під очима і сивою бородою. Квадратне, міцне обличчя рудобородого. І поруч загоріле, довгасте, породисте обличчя з чорними вусами й бородою, обрамлене розпатланим волоссям до плечей. Брудне лахміття на тілі. Дикуни? Бандити? Пустельники?..

Це король французької біржі — барон Маршаль де Терлонж. Це фабрикант, заводчик, землевласник, комерсант Стормер, “який тримав пів-Європи в кишені жилета”. Це вихованець Ітонського університету лорд сер Генрі Блоттон, лондонський лев, член аристократичного клубу, фланер Піккаділлі, чемпіон спорту, божок відданиць…

З сусідньої печери, жіночого відділення, чулося важке хропіння леді Хінтон.

Гидливо кривлячи обличчя і відпльовуючись, Блоттон курив сигару-самокрутку “венеріанського тютюну”.

— Становище змінилося, — тихо, як змовник, сказав він. — Нам доведеться розв’язати питання: залишатися на Венері чи повернутися на Землю?

— Я-якщо нас в-візьмуть…

— Зараз ми повинні розв’язати це питання для себе, а там побачимо, хто полетить. На Землі, на жаль, усе змінилося. Там нас чекає невесела доля…

— Може, воно не втратило там цінності? — сказав Стормер, перебираючи коштовне каміння при світлі вогню.

— Коли навіть не втратило, то у вас усе це просто відберуть.

— Зрозуміло.

— Але там нас уб’ють чи залишать живими — от питання. Я думаю, не вб’ють. Нас ізолюють, але життя подарують. Якщо ж нам подарують життя, то яке б воно не було, гірше, ніж тут, не буде.

— Отже, ви за повернення?

— Так, я за повернення.

Блоттон заздалегідь обдумав усе. Він побоюється менше за інших. Про задум убити Ганса і Вінклера “вони” не знають. Хіба не він, Блоттон, урятував Ганса і Вінклера від шестируких? У нього є навіть заслуги. А на Землі він був невинним, легковажним спортсменом, який не цікавився політикою, — принаймні доти, доки політика не зачіпала його інтересів.

У Стормера становище складніше.

— Кого не уб’ють, а кого може й уб’ють, — заперечив він.

Стормер уявив собі приліт на Землю. Повернення першої ракети з міжпланетної подорожі, звичайно, викличе сенсацію. Кінозйомки, паломництво до зорельота зацікавлених юрм, передача по телевізору, ілюстрації в журналах… Запитання: хто, звідки, що за люди?.. Стормера можуть упізнати…

Стормер навіть здригнувся і струснув головою.

— Я не лечу. Вам добре, Блоттоне… Ви не мали справи з робітниками. Та й барон теж. Він витав у вищих банківських сферах, і його не знають. А моє обличчя примітили. Думаю, добре примітили. Ні, вже краще я тут з шестирукими матиму справу.

— Ваше слово, бароне.

Маршаль гмукнув. Так, його не знають. Але роль банківського капіталу прекрасно відома… Барон теж відчував би себе безпечніше на Венері, ніж на Землі, якби…

— Не було шестируких? — спитав Блоттон.

— Якби люди ніколи не прилетіли сюди. Але вони прилетять…

— А Ганс ще встигне наклепати, — додав Стормер. — Виходить, ні там, ні тут нема від них порятунку.

Чи то у відповідь на підслухану розмову, чи у сні колишній єпископ раптом забурмотів псалом про гнів божий, від якого не сховатися ні під землею, ні в безодні морській, ні на вершині гори.

— Остання ніч засудженого, — промовив Уеллер.

Запанувала мовчанка.

— Венера, звичайно, велика, — сказав Блоттон. — Мине чимало років, поки вони її освоять. Чи не піти в нетрі?..

— І потрапити до лап шестируких! — буркнув Стормер. — Ба й справді, дірок багато, а вискочити нікуди… На Землі, може, якось і вивернулися б, якби не ті кляті Ганс і Вінклер…

— Тсс!

Блиснуло світло електричного ліхтаря. Перед печерою стояли озброєні Ганс, Вінклер, Жак, і Мері.

— Розбудіть Текерів і Шнірерів, — звелів Ганс.

— Що за поспішність уночі? — тремтячим голосом спитав Блоттон.

Він не чекав таких рішучих дій.

— Без балачок! — гримнув Ганс.

— Я розбуджу, товаришу Ганс. Я зараз розбуджу, — заметушився Пінч.

Він тільки удавав, що спить, і послужливо кинувся виконувати наказ, збудивши, однак, ніби ненароком усіх. Зчинився переполох.

Блоттон уже опанував собою. Він, зовнішньо спокійний, підвівся, поглядаючи в куток печери, де лежала його рушниця.