Выбрать главу

Шнірер працював методично, як завжди. Спочатку зробив розмітку “питомої філософської ваги” кожного філософа, потім відмічав “фізичну” вагу книги і акуратно записував на аркуші паперу.

Двері кабінету прочинились. Хтось заглянув у щілину.

— Ти не працюєш, татку? — спитала Амелі, входячи в кімнату.

Амелі ніколи не заходила до батька, коли той працював. Це були години священнодійства. Дочка філософа була збуджена. Щоки її пашіли рум’янцем. Шнірер поглянув на дочку поверх окулярів і коротко спитав:

— Спорт?

— На цей раз ні. Побачення з Отто.

Лейтенант Отто Ернст був нареченим Амелі.

— Ну, і що ж? — спитав Шнірер, зважуючи Декарта.

— У нас з ним була розмова…

— Як бачу, дуже палка.

— Так. Я пропонувала йому взяти участь у польоті. Він відповів, що з його боку це було б дезертирством. Він сказав: “Я повинен лишитись тут, щоб перемогти або вмерти!” Отто умовляв мене зостатися з ним.

Томик Декарта затремтів у руці Шнірера.

— Ну й що ж ти відповіла? — спитав філософ, намагаючись приховати тривогу.

— Я відповіла йому, що піду за тобою, татку.

Шнірер насупився, щоб приховати радість.

— Так. А Отто?

— Отто каже, що й тобі не слід летіти… І всі ці книги ти хочеш узяти з собою? Чи не збираєшся ти, татку, читати лекції з філософії марсіанам або жителям Венери?

— Якщо вони існують і досить розвинуті для цього, то чому б їм не познайомитися з філософами Землі, — відповів Шнірер. — А летіти мені треба. ї це з мого боку не дезертирство і не боягузтво. На мені лежить священний обов’язок — зберегти мудрість Землі. Справжню філософію, тисячолітню спадщину людської культури. Всьому цьому, — він кивнув на книги, — загрожує страшна небезпека. Хто знає, які скарби-думки загинули у вогні під час пожежі Александрійської бібліотеки? А зараз наближається світова пожежа. Якщо комунізм переможе, мені здається, ці варвари спалять усі філософські книги, крім книг своїх філософів, — Шнірер скоса, глянув на камін. — Людство здичавіє і, нарешті, загине. Машина знищить його. В усьому світі — зрозумій, в усій Сонячній системі, в усьому космосі! — тільки в нашому “Ковчезі” збережуться скарби людського генія. Якщо нам не судилось повернутися на Землю, ми висадимось на якійсь планеті. Ми покладемо початок новому людству, справжній культурі — без машини, без зарази матеріалістичної філософії, без політики і робітничих питань. — Шнірер випростався і став схожий на біблійного пророка. — Там, на новій землі, — говорив він далі, піднявши вгору палець, — потрібні будуть ці книги. Вони стануть нашими скрижалями заповіту. І я навчу людей істини.

Шнірер, цей кабінетний вчений, нездатний, як Отто Ернст, один з “могікан”, до прямих дій, усе-таки служив своєму класу до останніх днів. Правда, в цього філософа були свої рахунки з капіталізмом — машини. Але ж у тому й полягала своєрідність його філософії — він намагався вирішити квадратуру круга про капіталізм без техніки і машин. Породжена нерозв’язними суперечностями, його філософія була досить плутана, але вона мала успіх, бо виконувала соціальне замовлення “могікан” і давала надію на якийсь “вихід” з тупика. А сам Шнірер дивився на себе мало не як на месію, покликаного врятувати капіталізм з петлі і вивести його в обітовану країну безхмарного вічного процвітання. Він серйозно вважав себе за охоронця мудрості Землі, тобто тієї філософії, яка потрібна була для ідеологічного виправдання і утвердження його класу. І цій ідеї філософ служив самовіддано. Тільки заради неї він наважився вирушити у цю надзвичайно небезпечну подорож. Тільки заради неї він, запеклий ворог машин, вирішив вдатися по допомогу до машини, віддати себе в її розпорядження, довірити їй своє “дорогоцінне для людства” життя. Рятуватися від машини на машині. Шнірер глибоко і болісно відчував цю суперечність, але іншого виходу не бачив.

— А якщо ми повернемось на Землю?

— І в цьому разі треба зберегти книги в надійному місці. А що може бути надійніше за “Ковчег”? Вони можуть знищити книги, перш ніж твій Отто і його соратники знищать їх. А я поверну Землі її скарби. Принесу з неба ці скрижалі мудрості і віддам їх людям, як Мойсей. Я просвічу затьмарену людську свідомість ось цим! — Він урочисто підняв угору томик власного філософського трактату про згубність матеріалізму. — Я повинен зберегти себе для людства, — патетично закінчив він і вже звичайним тоном спитав: — Ти зібралася?