Експедицію Землі і Наа гаряче вітало все населення Туйри (так звалася планета). Космонавтів запросили на зібрання вчених, скликане в зв’язку з прильотом гостей. Найстаріший з учених Туйри розповів космонавтам про багаторічні роботи в області біохімії, про намагання їх науки пристосувати організм жителів планети для життя на важких планетах. Вирішення такого завдання дало б можливість туйрянам єднатися з іншими світами. Вчений передав прохання жителів Туйри до людей системи Сонця — допомогти їм здійснити цю заповітну мрію.
Два місяці, за часом Землі, екіпаж «Вітчизни» перебував на Туйрі, вивчаючи новий світ, збираючи скарби культури туйрян, їх науку, зразки виробів, а також флори і фауни. Після дружнього і хвилюючого прощання могутній гравітаційний корабель вилетів назад, до рідного Сонця.
За ілюмінатором мільярдами колючих вогнів палахкотіла безодня. Слабке сяйво далеких світів лягало на обличчя космонавтів, які сиділи за круглим столом в кімнаті відпочинку. В’юнкі віти рії — рослини з Наа і широкі листки земних пальм схилялися над головами космонавтів, створюючи для них куточок звичного, рідного світу серед безконечного космосу.
Василь з дивним сумом оглянув товаришів. Як вони постаріли, любі друзі! Важкі польоти, напружена робота мозку, вічне горіння! Організм горить, підтримуючи невпинний політ духу вперед і вперед… Наука Землі і Наа невпинно змагається зі смертю, шукає в лабіринтах живої клітини причину старіння, вже здобуто перші успіхи на цьому важкому шляху, — але як далеко ще до вершини… до вершини, з якої видно буде безсмертя.
Ось Діжа. Він вже схожий на того смішного, далекого професора, який колись вудив рибу на березі старого річища Дніпра. Невловимий час знову потягнув його за своєю течією…
Василь Гнатенко, його побратим! Це вже не чорноокий, хвацький юнак — експансивний, нестримний, гарячий! Це — літній сивий чоловік, мудрий вчений, видатний космонавт. Рухи в нього спокійні, врівноважені… тільки в погляді, в думках зберігається і часто проривається назовні та ж сама юнацька нестримність…
Леонід! Розсудливий, вірний, з несхитною логікою і глибокою думкою… Він тримається краще від усіх. Але все-таки вже зігнулася спина, випадає волосся, зморшки крають обличчя. Ой, нелегко космос випускає з рук свої таємниці!..
Барбара — вірна дружина і соратниця. Личко її осунулося, та очі, як і раніше, горять любов’ю і пристрастю шукання.
А навпроти сидять Орраа і Лаамоо — вірні друзі з Наа. Вони зв’язали свою долю з долею земних космонавтів.
Василь знову заговорив. Він розповідав про далеке минуле, про юнацькі мрії, про дивну, фантастичну подорож в планетну систему на краю Метагалактики. Космонавти зачаровано слухали його, переживаючи дивовижні пригоди, уявляючи чудесний світ звільненого торжествуючого Розуму.
— Ти мені раніше не розповідав про це, — тихо, ніби луна, озвався Орраа. — Чому? Адже — я не знаю, як сказати — це мусить стати нашою мрією, метою, нашими ділами…
Василь сумно похитав головою.
— Я саме тому й не розповідав тобі, Орраа, що це — химера для нашого рівня науки. Ви тільки збагніть — ми десятки років витратили для польоту до зірки Бернарда… А тут — край Метагалактики! Ме-та-га-лак-ти-ки! — протягнув він, ніби летячи думкою в ту запаморочливу глибінь.
— Мільярди світлових років, — зітхнув Діжа, хитаючи задумливо головою.
— Енергії нашої системи досить для будь-яких, найдальших польотів, — обізвався Гнатенко. — Але інше заважає нам… Час! Що ми знаємо про нього? Долетіти можна навіть на більйони світлових років і повернутися назад, відносність часу збереже нас… але ми не застанемо на наших планетах нікого… а якщо й застанемо, то наші відкриття не будуть потрібні…
— А той апарат? — запитала Барбара, ніжно проводячи пальцями по скроні Василя. — Де він? Чи знайшли його? Адже він миттєво переборював простір і час на будь-які відстані?..
— Так, — відповів Горовий. — Але тоді його не знайшли… А якби навіть знайшли, не змогли б використати… Ми нічого не знаємо про принцип роботи їхніх автоматів. Я пам’ятаю, Народжений Небом розповідав нам, що в них кібернетичні машини побудовані на принципі механічної біології…
— Послухай, Орраа, — раптом пожвавилась Лаамоо. її довге волосся заблищало густою синявою в світлі лампи, в зіницях блиснули мерехтливі вогники. — А чи не допоможе нам сховище Абоо?
— Абоо? — перепитав Орраа. Він трохи помовчав і тривожно, радісно сказав: — Можливо… В тебе чудова пам’ять, Лаамоо. Я теж тепер згадую, там мусять бути роботи з теорії часу…
— Що таке Абоо? — зацікавився Василь.
— Абоо — старовинне слово. Воно означає — колодязь мудрості. Тисячоліття тому, коли наші предки переходили жити в печери, Рада Вчених постановила: енергію розуму спрямовувати тільки на практичні, необхідні потреби людей. Всі теоретичні роботи, навіть найцікавіші, консервували в сховищі Абоо — велетенському підземеллі, адресуючи їх майбутнім поколінням. Так було до того часу, доки ми не перебралися в систему Сонця. Але тепер настав час переоцінки! Пора повернутися до давно забутих теорій, серед яких, безумовно, є багато цінних…
— А при чому тут проблема часу, наша розмова? — нетерпляче запитав Гнатенко.
— Я пригадую — Лаамоо теж знає про це, — що в Абоо, серед інших праць, є праці видатного вченого минулого Каарраа. І саме з питань теорії часу… Може, це допоможе нам! Адже ми стоїмо на порозі великої тайни, треба тільки відімкнути двері!
— Правильно! — радісно підхопив Василь, простягаючи руку Орраа через стіл. Орраа міцно потиснув її. — У нас є чим відімкнути ці двері. Аби тільки побачити їх, намацати…
— Що ж, — з надією озвався Леонід, — веди нас, Орраа, в підземелля Абоо. Адже ми приземляємося спочатку на Наа?..
Василь мовчки хитнув головою. Потім він схвильовано підійшов до ілюмінатора, поглянув у моторошну глибінь, повернувся до товаришів. Його постать чорним силуетом вирізнялася на тлі зоряного неба.
— Треба вірити, друзі, - прошепотів Горовий. — Хай це стане нашим завданням, нашою метою, нашим диханням…
— Е-е, Василю, — раптом порушив чари цієї миті Діжа, — але ми забуваємо про основне… Якщо не пощастить знайти ту кулю, на якій ми прибули до Землі, ми не дізнаємося ніколи, в якому напрямі летіти! Там, в кулі, напевне, є програма… А без неї наш задум — фікція!
— Ти правий, — сердито відповів Василь. — Але ж проникнути в таємницю часу треба не тільки заради польоту в систему Великого Покровителя…
— Згоден! — підняв руки Діжа. — Здаюсь!.. Космонавти засміялися, шумно висловлюючи своє задоволення розмовою.
— А тепер спати, друзі! — наказав Василь. — Залишаються чергувати я і Діжа! Скоро гальмування…
— Рятуйте мене, бідолашного, — благально склав руки на грудях Діжа. — Це він мені мстить за те, що я йому в двадцятому сторіччі ставив двійки! Завжди призначає на найвідповідальніші чергування!
— Нічого, витерпиш, — засміявся Василь. — Леоніда теж доведеться розбудити раніше. Встановимо зв’язок із Землею. Хай Конгрес починає розшуки загубленого на Гімалаях корабля…
Спіральна дорога, описуючи навкруги шахти Абоо кола по двадцять кілометрів у діаметрі, опускалася все нижче і нижче. Схожа на прозору краплю машина везла космонавтів до великого сховища, де у книгах, фільмах, магнітних і оптичних записах дрімали сміливі і наївні, шалені і грандіозні, фантастичні і далекоглядні ідеї минулих поколінь.
Машина зупинилася на широкій овальній площі, залитій туманним світлом. У чорній, базальтовій стіні вирізнялися прозорі двері. За ними повільно колихалися попелясті тіні.
— Приїхали, — тихо сказав Орраа.
— Нас ніхто не зустріне? — запитав Василь.
Орраа мовчки натиснув кнопку на пульті машини. Під куполом площі оглушливо заревла сирена.
Двері безшумно розчинилися. В проході, освітленому приємним синюватим промінням, з’явився чоловік — худий, лисий, з жовтим похмурим обличчям. Чорне широке вбрання звисало з кістлявих плечей, шия тонула в м’якому голубому шарфі.
— Що це за дух? — жартівливо обізвався Діжа. — Чи не потрапили ми в пекло?
— Оо! — сказав Орраа. — Це Оо — завідуючий сховищем Абоо.