— Спочатку — князем, потім — королем. Королівська корона й досі зберігається.
— Гаразд, нехай він був королем, а от ким був Ардагаст? — кидаю навмання.
— Ардагаст? А ти звідки про нього знаєш?
— Так хто ж такий Ардагаст?
— Ардагаст — правитель давньої Волинської держави, що існувала ще до утворення князівства. Але інформації про той період дуже мало.
— А все ж?
— У грецьких авторів сьомого-восьмого століття згадується про могутню державу волинян і їхнього правителя Ардагаста. У арабських авторів того ж періоду теж згадується держава “Волінана”, тобто держава волинян, але правителем названо Маджака… Та що там з тобою?
А мені тим часом перехопило подих. За чверть години я вже був в інституті. Тисну Миколі руку.
— Звідки такий інтерес до історії Волині? — цікавиться він.
— Кажи хутчій все, що знаєш про Маджака й Ардагаста!
— Відомості дуже бідні, та й ті довго вважалися сумнівними, оскільки арабські й грецькі автори суперечать самі собі.
— Чому суперечать? А якщо правителів було два? Один мав справу з греками, а другий — з арабами…
— Отаке скажеш! Ясновидець ти чи просто геній. Саме так і було! В архіві історичного музею знайшли опис і фото монети, випущеної цією державою. На одному боці монети — Маджак, а на другому — Ардагаст!
— Чому ти говориш про фото? А сама монета?
— Монета зникла. Очевидно, під час війни… Ми розіслали запит про монету і від одного з зарубіжних музеїв одержали відповідь, що така монета в них є. Ось і фото прислали…
Тремтливими руками беру фото. А ось і профіль, дуже схожий на Петра Маджака…
— Можеш дати мені це фото на день?
— Звичайно… Але поясни нарешті, в чому справа?
Але я вже біжу до Матусевича, вриваюсь у кабінет і кидаю перед ним фото.
— Це фото монети, яка зберігається в одному музеї.
— Вражає…
— А що ви скажете на це? Бачите, хто зображений на зворотному боці монети? Ар-да-гаст! А ви кажете: божевільний…
— Коли випущено монету?
— Більше тисячі років тому…
— Ну от!
— Що “ну от”?
— А те, що лише божевільному може прийти в голову, немов він і та людина, що жила тисячу років тому, є однією особою.
— Але ж ви самі бачите, наскільки подібні обличчя па цих фотографіях?
— Ну й що з того? У них, зважте, й прізвище однакове. Не інакше як якийсь нащадок. А скажіть, гени можуть передати однозначно…
— А звідки він знає про Ардагаста?
— Теж мені проблема!.. Начитався! Тим більше, що зовні дуже подібний, та й прізвище однакове!
— Що ви все: прізвище та прізвище… Не було тоді прізвищ. Вони виникли лише в пізнє середньовіччя.
— Ну то й що? Звали ж його Маджаком. А було це прізвище чи ім’я… Яка різниця? Ви знаєте, скільки зараз живе на землі Наполеонів, Олександрів Македонських, Юліїв Цезарів та інших знаменитостей? Сотні, а то й тисячі!
— Де це вони живуть?
— В особливих домах, звичайно, або в своїх, якщо тихі.
Що я міг заперечити Матусевичу? Мені було очевидно, що Петро Ярославович не тільки нічого не читав про Маджака, Ардагаста і державу Волінану, але навіть і не чув про них… Якби він знав, то це б виявилось з його розмов чи записів у щоденнику… Однак відчував, що переконати слідчого не вдасться.
— Пробачте, що відірвав вас від роботи, — сказав я, — пробачте…
— Та годі пробачатись… Знахідка справді дуже цікава. Поздоровляю вас з удачею. Ви дієте навіть краще, ніж професіональний слідчий. Я ось не здогадався звернутись до істориків… Тепер все остаточно з’ясувалося: художник був звичайним маніяком. Може, це якось допоможе встановити причину його смерті…
— Василю Прокоповичу, а чи не могли б ви познайомити мене з експертом-психіатром? — наважився я, підбадьорений похвалою.
— Навіщо?
— Підозрюю, що його висновок про шизофренію недостатньо аргументований.
— Але ж ви зовсім незнайомі з його аргументацією!
— От я й хочу познайомитись…
— Багато ви хочете… Я не маю права знайомити вас зі справою взагалі, а з висновком експертизи — тим більше!
— Ви самі залучили мене до слідства…
— Що з вами робити?.. Читайте вже, — слідчий подав мені справу, розкривши на сторінці, де містився висновок судового психіатра.
Я прочитав таке: “З прилучених до справи записів у щоденнику відомо, що вже на 10.03.198… р. Петро Ярославович Маджак систематично займався проблемою пошуків четвертого виміру. Розмова з А.М.Глинським привела його до думки про можливість зобразити цей вимір на картині. Ця ідея посіла домінуюче місце в його свідомості…”