Майстер лише пильно подивився на мене. Він зрозумів мій хід, проте не відважився навіть на якесь слово, бодай іронічне. Все ж я біокібер спеціального призначення і можу дещо не традиційно відстояти свої права па існування.
“Не буду вас затримувати, — сухо мовив майстер. — Але щиро вам раджу…”
Я вийшов з кабінету демонстративно швидко, не чекаючи на його поради. Почував себе кепсько: “Навіщо було розбалакувати із Анатолієм Севастіановичем про свої внутрішні монологи?!” Усвідомлюю, що вони справді займають у мене забагато внутрішньої енергії, яку потім треба поновлювати набагато частіше, ніж це роблять інші біокібери, проте я чітко відчуваю внутрішню гармонію. А це головне.
Якби не розмова з майстром, якби не моя категорична заява щодо відповідальності за проходження сімнадцятого ваговоза, то навряд би я оце пішов до Центру після профілактичного огляду. “Елефант ще достатньо молодий і надійний кіберон, працює бездоганно, і можу йому цілком довіряти: проведе сімнадцятий найоптимальніше. Власне, за будь-яких умов тримаю з “Елефантом” постійний радіозв’язок, моя безпосередня присутність у Центрі може бути необхідною лише в разі якихось екстремальних ситуацій, не просто аварійних, а надзвичайно специфічних — пов’язаних із загрозою для ЛЮДИНИ. В цьому моє спеціальне призначення в Центрі транспортного забезпечення. Можу не втручатися в розрахунки, графіки проходження доти, доки не виникне небезпека для життя ЛЮДИНИ. Лигає я маю право зупинити рух на будь-якій магістралі міста і навіть на всіх відразу, якщо в тому буде потреба. Приємне і відповідальне це право і трохи страшне, бо якщо я помилюся і з якихось причин постраждає ЛЮДИНА, тоді мене просто не стане, але то буду не я.
“Не буду вас затримувати. Але щиро вам раджу…”
Дивно, що ці слова мене роздратували. Може, і справді в мене не все гаразд? Адже майстер щиро турбується про мій стан, про мою здатність нормально функціонувати, а я ображаюсь і його ображаю… Не чекав від Анатолія Севастіановича такого… Звернувся б він сам до лікаря: піт струменить, коли стоїть біля пульта. Хлопчисько. Досвіду ще ніякого. А вдома молода дружина. Я переконаний, що він кожної хвилини думає про неї і чекає тої миті, коли закінчиться зміна. Я так і сказав йому жартома, а потім ці слова видались дещо фамільярними, і, щоб трохи виправдатись, додав, що й сам постійно думаю про всяку всячину, розмовляю сам із собою, коли стою біля пульта. А він виявився вкрай обережним. Ще не забув лекції професора Тріша: “Якщо процеси уявного моделювання та аналізу переважають над процесами реального активного функціонування, то це свідчить про органічне пошкодження в системі центральної групи сьомого тразонного перетворювача…” Хлопчисько, він думає, що в житті все так логічно і просто, як на лекціях професора Тріша. Але врешті то просто його обов’язок: потурбуватися, аби з Фераром все було в нормі. Турботливий…”
— Я радий вас бачити, Фераре. Все гаразд?
— Так. Безумовно, Анатолію Севастіановичу. Хіба у вас були якісь сумніви?
Диспетчер вловив у голосі біокібера приховану образу.
— Мене дещо турбує сімнадцятий ваговоз, Фераре. За півгодини він увійде в третій сектор з північного тунелю, але щойно прийшов наказ терміново пропустити через третій сектор спеціальний транспорт. А сімнадцятий ваговоз, як ви знаєте, Фераре, також затримувати не можна…
— Гадаєте, “Елефант” не знайде правильного рішення?
— Сподіваюся… Але…
Ферар підійшов ближче до центрального екрана і довго дивився на мереживо магістралей, на рухливі ланцюжки зеленкуватих вогників.
“Безумовно, нічого серйозного. Ситуація навіть буденна… Але чому я хвилююсь? Боюся, що може щось трапитись? Після цього профілактичного огляду я чомусь розбалансувався… Треба все зважити, навіть порахувати… Північний тунель має пропускну здатність…”
Ферар дістав із кишені портативний комп’ютер і почав квапливо програмувати. За хвилину він уже мав результати. Вони його втішили. Навіть подумки покепкував із себе: навіщо ця арифметика? “Елефант” усе це робить за частки секунди, і немає підстав йому не довіряти.
— Справа ще в тому, Фераре, що прийшло повідомлення про пошкодження стабілізації, швидкість спецтранспорту дещо відмінна від розрахункової і, головне, не постійна, ми практично не можемо бути впевненими в діях “Елефанта”, оскільки керування рухом іде переважно за принципом зворотного зв’язку, а звідси і відставання сигналу майже па сім секунд.