Троє вивідувачів — ветеран Корнелій, декуріон Флавій і центуріон Марк — початої; битви проспали. Вилазка в тил ворога їм вдалася. В карфагенському обозі пощастило набачити величезних страхітливих тварин — слонів, яких Ганнібал надумав випустити найвирішальнішої миті. Однак розповісти про це своєму начальникові — трибуну Сєверу — не змогли. Коли вертали до своїх, випадково натрапили на залишений напризволяще карфагенцями віз, де надибали напрочуд смаковите корінфське вино. І воїни переоцінили свої сили… Після п’янкого напою поснули в кущах верболозу. Прокинулися ж від галасу битви, що шаленіла довкруж.
Флавія, наймолодшого, вирішили послати на розвідку. Той, добряче наляканий, повернувся дуже швидко.
— Що трапилося? — запитав Марк.
— Схоже, Ганнібал, окрім слонів, має щось підступніше, — видихнув декуріон.
— Що, що? — невдоволено перепитав Корнелій.
— Вона кругла і блискуча. Має четверо очей, котрі незмигно дивляться і, певно, довкруж усе бачать.
— Либонь, ще не проспався як слід, — підняв на глузи Флавія центуріон.
— Клянусь Юпітером! Неподалік від нас — срібляста куля. Руками обхопити її — багато людей треба.
— І вона чимось загрожує?
— Та ні, поводиться поки що миролюбно.
— Карфагенцям не варт довіряти, — озвався Марк. — Ходімо, на місці швидше зміркуємо.
Неподалік верболозу, на пагорбі, звідки відкривалась панорама битви, лежала срібляста куля. До місця битви — далеченько, тож не дивно, що її досі ніхто не примітив.
— Карфагенський вивідувач… — прошепотів старий легіонер. — Я на цих речах добре знаюся.
— Виходить, ти раніше зустрічав таке? — насмішкувато запитав Флавій.
— Тихіше! — прошепотів Марк. — Погляньте-но: її око повертається в наш бік.
Справді, куля трохи повернулася і одним із чотирьох очей втупилась у трійку римлян.
— Спробуймо осліпити її, — запропонував войовничий Корнелій.
Центуріон згідливо кивнув. Легіонери різко підхопилися, майже одночасно метнули списи прямісінько в око і вмить знову припали до землі. Дзенькіт примусив їх здригнутися. Підвівши голови, побачили: кулю оповила біла хмарка. Коли ж розвіялась, кулі вже не було.
Розвідники вдоволено підхопилися на ноги.
— Оце поцілили! — пирскнув Корнелій.
— Що за веселощі? — збоку хтось несподівано.
Захоплені перемогою над підступним ворогом, вивідувачі не помітили, як поряд зупипився поранений вершник — ліва рука його нерухомо звисала.
— Тікайте, поки не пізно. Ми оточені. Карфагенці кліщами обхопили нас із флангів, — прохрипів поранений.
Час дії: 10 вересня 1940 року. Пополудні.
Місце дії: одне з відділень контррозвідки K°ролівських військово-повітряних сил на Ебарістріт у Лондоні.
Капітан Баррет — офіцер “Сікрет інтелідженс сервіс” — приймав справи свого попередника майора Уездома, котрий загинув три дні тому на станції метро Белгейм під час нальоту бомбардувальників “Люфтваффе”.
Новий начальник відділу по боротьбі з диверсантами, на думку підлеглих, був фаталістом, оскільки замикався в своєму кабінеті навіть під час найзапекліших бомбардувань.
Щойно прозвучав відбій чергової повітряної тривоги. Капітан мимохіть підвів голову від паперів і сумовито поглянув на заклеєні вузькими паперовими смужками шибки, крізь які виднілися клуби чорного диму й відблиски пожеж.
Насправді ж Баррет не був фаталістом. Міцний, трохи вайлуватий чолов’яга на власній шкурі встиг відчути подих “кістлявої” ще під Дюнкерком, перебуваючи в складі англійського експедиційного корпусу у Франції. Страх притаманний кожній людині, і даремно підлеглі гадають, що він нічого не боїться. Часу обмаль, а Баррет волів якнайшвидше покінчити з найзаплутанішими справами.
Особливо непокоїла капітана таємнича знахідка на околиці Лондона. На шести аркушах машинописного тексту з грифом “Цілком таємно” йшлося про дивний апарат, знайдений на Олд-стріт під час розбирання завалів. У розпорядженні контррозвідки було ще п’ять фотознімків, па яких проглядалася груда металу, дроту, кабелів, розбитих радіоламп — все, що залишилося від алюмінієвої кулі діаметром близько чотирьох метрів. Для чого був призначений апарат, спеціалісти “Сікрет інтелідженс сервіс” і досі не могли з’ясувати. Капітан схилявся до думки: куля — своєрідний радіомаяк, аби наводити німецькі бомбардувальники.
Лейтенант Моуєт, котрий очолював групу експертів, похмуро жартував: “Запізнілий десант марсіян, описаний Гербертом Уелсом”. Але всі добре усвідомлювали: за таємничою знахідкою міг приховуватися черговий підступ німецької розвідки. Гітлерівські диверсанти і шпигуни нахабніли з кожним днем. Найперша умова вторгнення на Британські острови, яку абвер ставив перед собою, — цілковите знищення англійської авіації. Отож офіційний звіт про таємничу знахідку перебував у контррозвідці Королівських ВПС:
“24 серпня 1940 року під час розбирання завалів першого нальоту німецької авіації на Олд-стріт неподалік будинку номер 103 було відкопано металевий об’єкт невідомої конструкції. Це деформована алюмінієва куля, начинена електричною та електронною апаратурою. Сильні пошкодження апарата не дали змоги його ідентифікувати па місці і встановити приналежність. Про знахідку негайно повідомлено представників “Сікрет інтелідженс сервіс”…”
В управлінні також погоджувалися з гіпотезою, що кулястий предмет — радіомаяк німецької бомбардувальної авіації. Зрештою, Баррету це було на руку — роботи і так вистачало. Проте його непокоїв один незбагненний факт. Розчищаючи Олд-стріт, пожежники поблизу апарата натрапили на труп молодика. Документів при ньому не виявилося, лише обгорілі аркуші якогось рукопису. Перше, що спадало на думку, — вбитим був німецький диверсант. Однак лише ідіот, вирушаючи на відповідальне завдання, одягнувся б за модою середини двадцятих років. Навіщо знадобився цей маскарад?
Зазумерив телефон. Баррет підняв трубку. Почувши голос Моуєта, швидко спитав:
— Що нового, лейтенанте?
— Сер, під час сьогоднішнього нальоту дві фугаски влучили в нашу лабораторію. Люди, на щастя, не потерпіли — сховались у бомбосховищі. Але апарат… На місці лабораторії — купа битої цегли.
Час дії: 25 травня 198… року.
В столиці з’єднаного Королівства — тепла весна. Великий Бен відлічив одинадцяту ранку.
Місце дії: Королівський коледж у Лондоні. Великий конференц-зал. Пленарне засідання ювілейного симпозіуму з питань релятивістської астрофізики і космології. За кафедрою — професор Шігеру Фучіда з Японії.
— …Про що б ми не сперечалися, але слід пам’ятати: попри всі досягнення сучасної науки, відкрито лише мізерну кількість законів природи. Потрібні досконаліші теорії і моделі, щоб глибше проникнути в таємниці матерії.
— Цілком поділяю думку колеги, — розпочав визнаний спеціаліст з теорії поля доктор фізико-математичних наук Дмитро Миколайович Кравченко. — Навколишній світ створено так, щоб Людство гармонувало з Природою. Для пояснення основних закономірностей світобудови бракує універсальної теорії. Перекопаний: створення єдиної теорії поля — реальна справа.
— Ця теорія була створена ще в двадцяті роки, — пролунала з аудиторії безцеремонна заява.
Всі як один обернулися на голос опонента. Здивовані погляди вчених мужів перетнулися на худорлявій моложавій людині років тридцяти п’яти. На тонких вустах — іронічна посмішка. Скидалося, він хизується ефектом своєї репліки.