У листі також згадав про те, що працював над випадком містера І. зі своїм другом-офтальмологом Бобом Вассерманом і Ральфом Зіґелем, який розробив і супроводжував низку психофізичних експериментів з нашим пацієнтом. Я написав, що Семір Зекі також зустрічався з містером І. й тестував його.
Наприкінці 1987 року я вже зміг надіслати Крікові «Історію художника з колірною сліпотою», статтю, яку ми з Бобом Вассерманом написали для «Нью-Йорк рев’ю оф букс». На початку січня 1988 отримав від Кріка відповідь — абсолютно приголомшливий лист: п’ять сторінок друкованого тексту з одиничним інтерліньяжем — він мав чітку аргументацію і горів ідеями та пропозиціями, деякі з яких, за його словами, були «бездоказовими роздумами». Він писав:
Надзвичайно вдячний вам за те, що надіслали свою неперевершену статтю про художника з колірною сліпотою. Попри те, що, як ви наголошуєте у листі, це не строго наукова стаття, і все ж вона збурила значну зацікавленість серед моїх колег і друзів-філософів, науковців. Ми мали кілька групових обговорень з приводу неї і на додачу я провів кілька подальших розмов з окремими людьми.
Він додав, що надіслав копію статті й листа Девіду Губелю, який разом із Торстеном Візелем здійснив новаторську роботу над корковими механізмами зорового сприйняття. Я захоплено думав про те, що Крік у такий спосіб підштовхував нашу статтю, нашу «історію» до дискусії. Це наповнило мене відчуттям, що наука — спільна справа, науковці — братня міжнародна спільнота, яка поділяє і пам’ятає праці одне одного, а Крік — свого роду ядро, яке має зв’язок з усіма у нейронауковому світі.
Крік писав:
Звичайно, найцікавішою особливістю є втрата містером І. суб’єктивного відчуття кольору разом із його відсутністю в ейдетичній уяві та у снах. Це явно наводить на думку, що критично важлива частина системи органів, потрібна для цих двох останніх явищ, є також необхідною для колірного сприйняття. Водночас його пам’ять на назви кольорів та колірні асоціації лишилася абсолютно неушкодженою.
Далі Крік ретельно узагальнив низку статей Марґарет Лівінґстон і Девіда Губеля, виклавши їхню теорію про три стадії початкової обробки зорової інформації і допустив, що містер І. зазнав ушкодження на одному з цих рівнів («бульбашкова система» у зоні V1), де клітини особливо чутливі до нестачі кисню (можливо, спричиненої мікроінсультом чи навіть отруєнням чадним газом).
«Щиро перепрошую за обсяг листа, — написав він на завершення. — Можливо, ми обговоримо це по телефону після того, як ви матимете час усе обдумати».
Ми з Бобом і Ральфом були зачаровані Кріковим листом. Після кожного нового прочитання ми немовби сягали у ньому ще глибше й знаходили ще більше пропозицій — складалося враження, що знадобиться десятиліття чи й більше роботи, щоб перевірити потік припущень, зроблених Кріком.
Зв’язавшись зі мною за кілька тижнів, Крік розповів про два випадки у Антоніо Дамасіо[313]: в одному з них пацієнтка втратила уявлення про колір, проте все-таки бачила кольорові сни. (Пізніше її колірний зір відновився).
Він написав:
Тож радий… дізнатися, що ви плануєте далі працювати з містером І. Усе, про що ви говорите, є важливим, особливо томограма… Серед моїх друзів поки немає згоди щодо того, яке ушкодження є причиною подібних випадків церебральної ахроматопсії. Я (дуже обережно) припустив, що це бульбашки у зоні V1 плюс подальша дегенерація на вищих рівнях, але це також залежить від деталей на томограмі (якщо уражено більшу частину зони V4, ви маєте щось побачити). Девід Г’юбел говорить, що схиляється до думки про ушкодження V4, але це лише попереднє міркування. За словами Девіда ван Ессена, він підозрює ушкодження зони, яка розташована вище.
«Гадаю, що мораль цього всього, — завершив Крік, — полягає в тому, що нам допоможе лише ретельна і всебічна психофізика разом із точним встановленням місця ураження. (Наразі ми не знаємо, як вивчати зорові образи й сни у мавп)».
У серпні 1989 року Крік знову написав мені: «Зараз я намагаюся впритул підійти до питання зорового усвідомлення, але воно дотепер лишається таким же незбагненним, як і завжди». Він доклав до листа рукопис статті з назвою «До неврологічної теорії свідомості» — це була одна з перших оглядових статей, що стала результатом його співпраці з Кристофом Кохом із Калтеху.[314] Я почувався удостоєним великої честі, переглядаючи цей рукопис, а надто їхню ретельно викладену аргументацію того, що ідеальний спосіб доступитися до цієї на позір недосяжної теми полягає у дослідженнях розладів зорового сприйняття.
313
Антоніо Дамасіо (1944) — професор неврології в університеті Південної Каліфорнії і ад’юнкт-професор в Інституті Солка, автор декількох книг про взаємозв’язок між мозком і свідомістю, очолює Інститут мозку і творчості.
314
Калтех, або Калтек — скорочення від «Каліфорнійський технологічний інститут» (англ. California Institute of Technology), приватний університет, розташований в місті Пасаденав, що в штаті Каліфорнія, один із двох найважливіших університетів в США, разом з Массачусетським технологічним інститутом, що спеціалізуються на точних науках й інженерії.